Середа, 13 серпня 2008 18:50

Україна просувається до тихоокеанських островів

Сто років тому барон П"єр де Кубертен проголосив Олімпійську хартію,  "конституцію" сучасних Ігор. Вона ніколи не сприймалася занадто серйозно. Два із трьох наріжних її принципів — змагання між спортсменами, а не між державами та пріоритет участі в Іграх над перемогою — порушувалися та порушуються з першого дня сучасних Олімпіад. Тому що виходити на старт під прапором своєї країни й не прагнути перемоги для неї неможливо. А виходити на старт просто аби виступити — це взагалі абсурд. Організатори Ігор роблять усе можливе, аби мінімізувати кількість спортсменів-туристів, якщо повністю їх уникнути годі. Для цього введена система олімпійських ліцензій та нормативів. Без їх виконання спортсменів до Ігор не допускають. За невеликим винятком: країна-член Міжнародного олімпійського комітету має право виставити на Ігри хоча б одного спортсмена. Навіть якщо він ніякого нормативу не виконав.

Звісно, Україні ще далеко до тихоокеанських островів та карликових держав, які прибувають на Олімпійські ігри виключно для того, аби пронести свій прапор на церемонії відкриття. Але вражає швидкість, із якою ми невпинно рухаємося в цьому напрямку. Достатньо порівняти кількість наших спортсменів та офіційних осіб із кількістю здобутих українцями нагород. Гадаю, що за цією пропорцією ми всерйоз претендуємо на одне з останніх місць позаду тих екзотичних островів.

У радянському спорті було тверде правило. Згідно з ним, на Олімпійські ігри їхали атлети з результатами, що давали надію на медаль. В Україні це правило давно здали до архіву. Упродовж двох останніх років нам щораз із радістю рапортували: ще один українець здобув олімпійську ліцензію. Тобто — право вийти на старт у Пекіні. Тональність цих повідомлень була такою, що поїздка до Пекіна — величезне досягнення того чи іншого українського спортсмена. Власне, у нас воно так і є. Україна не має в Пекіні представництва в жодному із командних ігрових видів спорту. Ні футболістів-футболісток, ані волейболістів-волейболісток, ані баскетболістів-баскетболісток тощо. Список великий.

Ми відправляємо на Ігри не надто конкурентоспроможних атлетів і надміру конкурентоспроможних чиновників

Тому дивно було спостерігати за помпезними проводами українських олімпійців, улаштованими в Києві напередодні Олімпійських ігор. Раніше було прийнято влаштовувати урочисту зустріч олімпійських чемпіонів. Нині вона неактуальна. А прошуміти ж треба. Ми ж олімпійська держава: можемо відправити на Ігри величезну делегацію, складену із не надто конкурентоспроможних атлетів і надміру конкурентоспроможних чиновників. Про журналістів промовчу. Чим вони гірші за спортсменів, для більшості яких метою була поїздка до Пекіна, а не перемога на Олімпійських іграх і не престиж держави? Олімпійський принцип у чистому вигляді.

Зараз ви читаєте новину «Україна просувається до тихоокеанських островів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода