Марина Ткаченко, 41 рік, — олімпійська чемпіонка-1992. Вона завоювала "золото" Ігор у складі жіночої баскетбольної збірної України. Зараз Ткаченко очолює збірну України та столичний "ТІМ-СКУФ". Її команда тренується на майданчику Інституту фізкультури. Там і домовилися зустрітися. До того Марина неодноразово переносила інтерв"ю — у неї завжди багато невідкладних справ.
Нині у жіночому баскетбольному чемпіонаті не має поділу на ліги. Це правильно?
— Ні. Упродовж трьох місяців до Нового року ми грали зі слабкими командами. В інших країнах вищу лігу скорочують до шести колективів і грають у чотири кола. І нічого. А так — справжній рівень своєї команди я побачила тільки у протистояннях із лідерами — дніпропетровським "Дніпром" та запорізькою "Козачкою".
Трапляється, що країна зі слабкою внутрішньою першістю має непогану збірну, а вже потім підтягується чемпіонат. Нам для розвитку баскетболу треба починати зі збірної чи з чемпіонату?
— Мабуть, із чемпіонату... Але, на жаль, немає спонсорів, які б утримували клуби та давали гроші на купівлю хоча б декількох легіонерів. Адже, якщо відверто, дуже невеликий відсоток молодих баскетболісток дійсно переймається грою і клубними справами. Більшості ж нічого не потрібно. Відіграла зустріч, отримала якусь копієчку — й добре. Зовсім відсутній бойовий характер і якась вища мета, окрім фінансової. До того ж гідні легіонери підтягнули б і загальний рівень нашого жіночого баскетболу, як це відбувається у чоловічих командах.
Ви багато років тренуєте "ТІМ-СКУФ", працюєте з молодими недосвідченими баскетболістками. Запрошень з інших клубів не отримували?
— Запрошення були. Але кинула б свій клуб тільки тоді, коли б хотіла заробити. А баскетбол для мене — не бізнес.
Відіграла зустріч, отримала якусь копієчку — й добре
У житті користуєтеся своїм ім"ям?
— Ніколи. "ТІМ-СКУФ" залишився як спадок від чоловіка. Усе, чим я зараз займаюся, можна назвати доброчинністю.
Не виникало думки закрити клуб?
— Для мене це було б дуже важко. Я навіть не знаю, що тоді робила б, бо досить важко знайти себе в житті.
Тоді чому б не спробувати себе поза баскетболом?
— Поки що не встигаю, хоча бажання маю. Є ідеї, які досить реально втілити в життя уже сьогодні, але не вистачає часу. Я вважаю, ще має пройти кілька років, доки я не знайду собі гідного помічника й тренера для роботи в клубі. Розірватися не можу, як не можу кинути "ТІМ-СКУФ". Він за цей час вже став брендом і має своїх шанувальників.
У ваших дітей велика різниця у віці. Чому так довго не наважувалися на другу дитину?
— Звісно, через спорт. Я і своїм дівчатам кажу, що треба вчасно народити, щоб встигнути відновитися. Син-то з"явився вчасно, а ось з донькою затягли. Чесно, дуже хотіла дівчинку, я від неї просто млію. Вже зараз видно, яка вона сильна натура, іноді навіть лячно. Надзвичайно жвава дитина, приходить на тренування і починає всіма керувати. Росте справжнім лідером.
Що полюбляєте робити вдома?
— Просто обожнюю куховарити. Якісь фірмові страви назвати важко, але готую все — і борщ, і голубці, полюбляю експериментувати, не відмовляюся спробувати нові рецепти. Люблю наводити порядок в оселі, щоб було затишно. Категорично не терплю безлад, кожна річ має знаходитися на своєму місці.
Ви тривалий час живете без чоловіка. Встигли звикнути чи так само тяжко?
— Звісно тяжко, сама і маю двох дітей. Особливо важко приходилося у перший рік після загибелі Ігоря. Він був людиною, яка допомогла мені стати тим, ким я є. Але згодом у моєму житті з"явилась інша людина, чоловік, який мене розуміє і дуже допомагає. Моїй доньці він замінив батька, хоча вона знає, що у неї був і тато Ігор. Ми від самого початку вирішили не робити таємниці від дітей, щоб потім не було боляче.
1965, 29 серпня — Марина Копча народилася у Києві
1986 — вийшла заміж за Ігоря Ткаченка
1989 — народила сина Ігоря
1992 — стала олімпійською чемпіонкою
1997 — разом із чоловіком заснувала жіночий баскетбольний клуб "ТІМ-СКУФ"
2001, 8 грудня — убили чоловіка Ігоря
2002 — народилася донька Ліза
3 
1
Коментарі