1 квітня 1989 року московська газета "Известия" настільки відчула вітер перемін у країні, що насмілилася надрукувати першоквітневий жарт. Мовляв, найкращий футболіст світу Дієго Марадона за 6 мільйонів доларів переходить до московського "Спартака".
Я досі пам'ятаю той дощовий день. Хвилин п'ять опановував себе, доки не зрозумів, що хоч це й радянська газета, але в ній — брехня. А коли до мене підбігли туркмени, які вчили російську в нашому інституті й поголовно вболівали за "Спартак", не відмовив собі в задоволенні посміятися з їхньої щирої віри.
Відтоді я відчув у Марадоні щось чуже, спартаківське. Чимось він почав нагадувати мені Федора Черенкова — кумира москвичів. Того, який 1987 року зіграв головну роль у скандальному матчі з "Дніпром" — 2:2. Такого явного суддівського вбивства я взагалі не бачив у СРСР. Спочатку суддя Кузнецов з Омська придумав гол у стилі Тофіка Бахрамова у ворота "Дніпра". А згодом призначив настільки лівий пенальті, що здивувалися навіть москвичі. Кумир "спартаківців" Черенков забив, і "Спартак" повів — 2:1. Але це ще було не все. За кілька хвилин арбітр вилучив Тищенка й "Дніпро" залишився вдесятьох. Проте навіть у меншості дніпряни зрівняли рахунок — 2:2.
Черенкову було далеко до Марадони. І в плані майстерності, і в плані скандальності. У Дієго вже був гол у ворота Англії, забитий рукою.
— Це була рука Бога, — скаже він на своє виправдання.
Ще за чотири роки вчинить неймовірний скандал після пенальті у ворота його команди у фіналі Кубка світу-1990 з Німеччиною. Після гри відмовиться тиснути руку президентові ФІФА. Назве всіх футбольних чиновників мафіозі.
Я дивувався його нахабству. Чого ж ти не протестував після голу рукою? Чого ти не влаштовував скандал після того, як тією ж рукою відбив м'яч із лінії своїх воріт у матчі із СРСР? А це була червона картка й пенальті. І навряд чи б Аргентина дійшла би тоді до фіналу.
А потім я згадав статтю в "Известиях". І все зрозумів. Марадона завжди грав у футбол за спартаківськими правилами.
4 
1
Коментарі