Першим капітаном футбольної збірної України був Юрій Шелепницький, 41 рік. У квітні 1992 року він вивів нашу команду на поєдинок зі збірною Угорщини. І після того поєдинку за збірну більше не виступав.
Як готувалися до матчу проти угорців?
— Ніяк. Приїхали до Ужгорода за три дні до матчу, зіграли та й усе. У той час ми ще не усвідомлювали значущості події.
Зараз до збірної запрошують офіційним листом через клуб. Тоді теж так було?
— Не знаю, як інших футболістів, а мене — ні. Ту збірну тренував Віктор Прокопенко. Водночас він працював у "Чорноморці". Наставник викликав і сказав: "Ти — найсильніший у країні опорний півзахисник. Треба з"їздити до Ужгорода, зіграти за національну збірну".
Як вас екіпірували?
— Дали костюми італійського "Інтера". Чорні, з жовто-блакитними смугами, вони майже збігалися за кольорами з українським прапором. Емблему "Інтера" закрили емблемою Федерації футболу України.
Капітана обирали голосуванням?
— Ні, мене призначили. Безпосередньо перед поєдинком Прокопенко дав настанову і запитав у мене, Віктора Гришка та Юрія Никифорова, хто одягне капітанську пов"язку. Хлопці запитали, чи готовий. Немає проблем, відповів.
Більше до збірної вас не запрошували. Чому?
— Були проблеми з Федерацією. Мною цікавився турецький "Трабзонспор". Керівництво цього клубу хотіло переглянути мене на зборі у Німеччині й остаточно визначитися. А збірна саме тоді вирушала у турне до Америки. Керівництво нашої Федерації наполягало, щоб прибув у розташування збірної, а турки сказали, що це не їх проблеми. Вирішуй сам, мовляв. Ну, я й подумав: для чого їхати на товариські матчі, якщо "вигорає" професійний контракт? Сподівався, що зла у Федерації не триматимуть, і поїхав із "Трабзонспором". Після того наші футбольні керманичі заявили, що знехтував інтересами країни і до збірної більше не викликали.
Ми грали у формі італійського "Інтера"
У вашій кар"єрі була ще одна збірна — СРСР.
— Так, у той період, коли її очолював Анатолій Бишовець. Знаходився на зборі у Італії, грав контрольні матчі. Бишовець ставив на позиції флангового захисника. Не моє це було місце, тому закріпитися у складі тієї команди не вдалося.
У збірній України ви грали разом з Лужним, Никифоровим, Цимбаларем. Стосунки з ними підтримуєте?
— Тільки з Лужним. Був якось у Києві з дружиною, гостював у Олега.
У "Чорноморці" ви грали під керівництвом Віктора Прокопенка. Що скажете про цього тренера?
— Професіонал, який на початку 90-х міг працювати у будь-якій західноєвропейській команді. З Прокопенком ми виграли перший розіграш Кубку України. Святкували тоді прямо в роздягальні. Потім цілу ніч пили в готелі "Спорт".
Прокопенко знав про порушення режиму?
— Звичайно, бо тренер з нами сидів за одним столом. Дуже демократичний, він ніколи не бігав по кімнатах і не перевіряв, хто чим займається.
Деякі гравці "Чорноморця" — Никифоров, Цимбалар, Парфьонов — перейшли до московського "Спартаку". А вам пропонували грати у Москві?
— Так. Щоправда, не "Спартак", а "Динамо". Але на переїзд до столиці Росії ніколи б не погодився. Для мене Москва — занадто велике місто.
Знаю, що вас запрошувало київське "Динамо".
— Причому тричі. Двічі я обрав "Чорноморець", бо знав, що в Одесі гратиму в основному складі.
1996-го мене, тоді гравця турецького "Алтая", кликав Йожеф Cабо. Сидів у офісі разом з ним та динамівським президентом Григорієм Суркісом. Обидва пропонували повернутися, гарантували місце у клубі та збірній. Але, порадившись із дружиною, вирішив повертатися до "Алтая". Зараз шкодую.
Легендарний футболіст "Мілана" Паоло Мальдіні мріяв стати космонавтом. Ким у дитинстві хотіли стати ви?
— Водієм-дальнобійником. Мріяв об"їздити весь Радянський Союз. Або лісником. Природу дуже люблю. Та у сім років захопився футболом. У своєму селі разом з іншими хлопчаками випасав худобу. Доки корови паслися, ми ставили два камені, "ворота", брали ганчірковий м"яч і ганяли з ранку до вечора.
Ви домашня людина?
— Повністю. Не люблю жодних "тусовок". Вільний час проводжу з дружиною та сином. Сніжана у мене людина спортивна. У студентські роки займалася хокеєм на траві, відвідувала легкоатлетичну секцію. Футболом "захворіла", уже коли зі мною познайомилася.
1965, 18 січня — народився у селі Лужани Кіцманського району Чернівецької області
1983 — дебютував у чернівецькій "Буковині"
1992 — володар Кубка України
1992–1998 — грав у Туреччині
2002 — головний тренер "Буковини"
Одружений, має сина Дениса
3 
1
Коментарі