51-річний Олег Родін — один із кількох футболістів, кого з першолігової команди викликали до національної та олімпійської збірних СРСР. Через тяжку травму правий захисник львівських "Карпат" і московського "Динамо" фактично завершив кар"єру у 25-річному віці. Зустрілися у Львові, де він живе. Розмовляємо російською.

Які матчі за "Карпати" найчастіше згадуєте?

— Проти "Динамо" в Києві. Тоді, 1977 року, вперше вийшов в основі "Карпат". Грав проти Блохіна. Знав: якщо дати Олегові отримати м"яч і розвернутися, то його вже не доженеш. Прагнув грати якомога щільніше і на випередження. Закінчили унічию — 0:0.

Ще пам"ятний матч проти ЦСКА того самого 1977 року. На установці перед грою тренер Юст попросив обережно грати у штрафному майданчику проти форварда Дударенка, який умів добре падати. Але вже на першій хвилині той вийшов проти мене й упав — пенальті. Зразу згадав слова Юста. Згодом ми зрівняли рахунок. А за п"ять хвилин до кінця матчу я обіграв лівого захисника армійців Високих, зробив подачу на Дубровного і Юра забив переможний гол.

Чому не поїхали на Олімпіаду до Москви?

— Лікар неправильно обробив мозоль, і в ногу потрапила інфекція. Відтак я не був на останніх перед Олімпіадою зборах у Бразилії. А там усе й вирішилося. На позиції правого захисника добре себе зарекомендував Сулаквелідзе. А можливо, вплинуло й те, що я не відповів "так" тодішньому "головному" олімпійської збірної і московського "Спартака" Бєскову. Він напередодні поїздки до Бразилії кликав мене в московський клуб. Перед тим у мене народився син, тож я попросив дати час подумати. Узагалі, 1978 року мав багато запрошень з інших колективів. Кликали всі московські команди, крім "Локомотива". "Динамо" і "Торпедо" обіцяли трикімнатну квартиру в Москві й "волгу". Лобановський запрошував до київського "Динамо". Я всім відмовив. Якось зібралися хлопці на банкеті й вирішили залишитися у "Карпатах". Однак хтось залишився, а хтось пішов, — сміється. — А ще мене попросив залишитися у Львові Юст. Я багато чим зобов"язаний йому як тренерові й узагалі як людині. Тож не міг відмовити.

Перейшов до московського "Динамо", бо "світила" армія

21 листопада 1979 року ви дебютували у складі національної збірної СРСР у Тбілісі в матчі проти зіркової команди ФРН.

— Тоді за Німеччину грали Бріґель, Шустер, Румменіґе, Мюллер... Особливо захоплювався грою їхнього правого захисника Кальца. Опікав легендарного Ґерда Мюллера. Він багато грав на обманних рухах. Я досить швидко зорієнтувався і протидіяв вдало. Наша команда поступилася — 1:3, але Мюллер не забив.

Чому 1981 року вирішили перейти до московського "Динамо"?

— Мені армія "світила". Спочатку спробував перейти в київське "Динамо" до Лобановського. Але він мені не пробачив того, що 1978-го я йому відмовив. Перейшов у московське "Динамо", перед тим зазнавши серйозної травми коліна. Там через це так і не грав — за два сезони провів усього вісім ігор. У Москві зробили три операції, потім у Львові — четверту. Зіграв ще одну гру за СКА "Карпати" і повісив бутси на цвях. Фактично закінчив грати у футбол у 25 років.

Чим займалися після завершення кар"єри гравця?

— Тренерською діяльністю. Спочатку працював із самбірським "Спартаком". А з 1988 року — в училищі фізичної культури Львова.

Як склалося ваше особисте життя?

— 1978-го отримав помешкання у Львові й тоді ж одружився зі Світланою. Менш як за п"ять років вона померла від раку. Від першого шлюбу залишився син Олексій. Він працює в СБУ. Із другою дружиною Наталею маємо двох дітей.

1956, 6 квітня — народився в Москві
1973 — переїхав до Львова
1976 — дебютував у "Карпатах"
1978 — одружився зі Світланою, з"явився на світ син Олексій
1979 — дебютував у національній та олімпійській збірних СРСР
1981 — завершив кар"єру
1988 — удруге одружився — з Наталею
Має двох синів та онука.
За національну збірну СРСР зіграв чотири матчі, за олімпійську збірну СРСР — п"ять

×