Учора минуло тридцять років, як київське "Динамо" виграло Суперкубок. У газетах і по телебаченню в тисячний раз прозвучали спогади про той незабутній вечір, коли переповнений київський стадіон радів із перемоги динамівців над мюнхенською "Баварією".
Нам укотре показали знайомі до міліметра фотознімки та кінокадри. При цьому, однак, не прийнято говорити, що той успіх так і залишився єдиним. Наступного — 1976-го — київська команда зазнала повного провалу. Ми не намагаємося зрозуміти, чому так сталося. А дарма: якби впродовж наступних трьох десятиліть у нас не тільки славили виграш 1975-го, а й ретельно аналізували поразки 1976-го, перелік перемог наших футболістів, можливо, був би набагато довшим.
1976 -го говорити про помилки та прорахунки видатних гравціві тренерів не захотіли
1976-го говорити про помилки та прорахунки видатних гравців і тренерів не захотіли. Чекали повторення успіху 1975 року. Чекаємо й досі. Футболісти, які тоді народилися, уже закінчують кар'єру. А нам дотепер не сказали, чому після 1975 року в Європі "Динамо" виграло ще тільки Кубок кубків 1986 року, а переможена "Баварія" продовжила збирати колекцію європейських трофеїв. І не скажуть. Бо історію футболу пишуть тепер хлопці, яких у 1975-му ще не було на світі. Вони не знають, що одночасно із перемогою в чемпіонаті СРСР, Кубку кубків та Суперкубку київські динамівці того ж 1975-го у повному складі виступали за збірну Союзу й виграли відбірний турнір чемпіонату Європи. Тоді це й перемогою не вважали. Тепер же ми, перемігши у практично такому самому відбірному турнірі, проголосили це видатним досягненням.
Мабуть, так і треба робити. Стара слава нову любить. Не згадувати ж увесь час уже майже доісторичний 1975-й! І не біда, що рівень наших нинішніх футбольних звитяг на щабель нижчий за той, що був тридцять років тому. Аби через три десятиліття не довелося святкувати нинішній виграш відбірного турніру нашою збірною. За браком вагоміших здобутків.
5 
1
Коментарі