40 років тому Міжнародний олімпійський комітет визначив Москву місцем проведення Олімпійських ігор-1980. Усі подальші роки минули в СРСР під знаком цієї події. Уздовж доріг наставили олімпійських "мішек", прикрасили "олімпійською символікою" все, що можна. Навіть магнітофони київського заводу "Маяк" мали олімпійську емблему. А головне — з'явився заклик "Олімпіада не лише для олімпійців". Після чого почали проводити масові "олімпійські" змагання серед дітей та юнацтва.
Олімпійське літо 1980-го я провів у піонерському таборі як вихователь. Майже щодня ми з дітьми або бігли "олімпійський крос", або плили "олімпійський заплив", або проводили "олімпійський парад". Не кажу вже про футбол, волейбол і все інше, що тоді теж було винятково "олімпійське".
Цього літа Олімпійські ігри відбудуться у Бразилії. За час, що минув від московської Олімпіади, наш незалежний український спорт остаточно і, як здається, назавжди, "декомунізувався". Якщо 1980 року Олімпіада була в нас не лише для олімпійців, то тепер навпаки — справа підготовки до Ігор стала особистою проблемою для кожного українського спортсмена, який прагне там виступити. Лише атлети та їхні тренери знають, чого коштує їм підготовка, де вони беруть кошти для повноцінних тренувань тощо. Державі, країні, народу нині не до цього — хіба що парад влаштують перед виїздом у Бразилію офіційної делегації. На її фінансування в нас є кошти завжди.
А що? Хіба не казав у позаминулому столітті П'єр де Кубертен, засновник сучасних Олімпіад, що це змагання "не між країнами, а між атлетами"? Ось у нас і виконують його заповіт. Шкода, що інший світ про це не знає.
2 
1
Коментарі