Керівник оргкомітету фінального турніру Кубка світу з футболу 2006 року Франц Беккенбауер цього тижня особисто презентував у Києві вже майже завершений проект "Німеччина-2006". Футбольне свято, схоже, проведуть на найвищому рівні: прекрасні стадіони у 12 містах країни практично готові прийняти Кубок.
Дивлячись на цю красу, намагався уявити таку ж картину восени 2011-го, коли український співголова чемпіонату Європи 2012 року презентував би німцям Україну, готову прийняти футбольне свято разом із Польщею. Уявити не вдалося.
Хороший футбол і заможне життя ніколи не були синонімами
Коли нас запевняють, що надання Україні права прийняти футбольний Євро-2012 автоматично приведе країну до економічного підйому, згадується московська Олімпіада-80. Ті Олімпійські ігри частково пройшли і в Києві. Провели їх більш-менш успішно. Та згодом розпочався розвал радянської системи, могутність якої прагнули продемонструвати організатори Олімпіади-80. Тобто, власне спорт, і футбол — зокрема, не веде до економічного чи політичного прогресу. В історії є чимало прикладів, коли чемпіонами ставали представники країн-жебраків із диктаторськими режимами.
Ніхто не сумнівається, що Україна здатна напружитися, підготувати до 2012 року чотири стадіони, де і провести 15 чи 16 матчів чемпіонату Європи. Не осоромилися ж із "Євробаченням" цього року. Але сподіватися, що матчі європейської першості дадуть нам нові дороги, аеропорти, вокзали, готелі разом із мільйонами високооплачуваних робочих місць — не варто. Згадаймо нині помітно заможнішу від нас Грецію. Торік вона приймала Олімпійські ігри. І що ж? Досі підраховує збитки, ніяк не може покрити борги та залатати бюджетні дірки.
Хороший футбол і заможне життя ніколи не були синонімами. І якщо Україні не довірять проведення чемпіонату Європи, нічого страшного не станеться. Коли будемо справді багатими, то чемпіонат сам до нас проситиметься.
А поки що, перефразовуючи колишнього президента Кучму, можна сказати: "Україна – не тільки не Росія, але й не Німеччина".
3 
1
Коментарі