Анатолій Дем"яненко залишився у футбольній історії не лише як один із найкращих футболістів легендарного "Динамо" 1980-х. Дем"яненка пам"ятатимуть як капітана тієї команди, який востаннє підіймав над головою здобутий динамівцями європейський кубковий трофей. Цей футболіст уособив концентрований образ футболу тих років, коли на першому місці стояли перемоги, медалі й титули, а про матеріальну винагороду для спортсменів говорити було не прийнято. Видатні спортивні досягнення 1980-х вимірювалися насамперед загальним визнанням і прихильністю мільйонів уболівальників, а не сумою контрактів, про які ніхто й гадки не мав.
Успіхів тоді наш футбол досяг під керівництвом Валерія Лобановського. Йому закордонні журналісти (наші не насмілювалися) дали поважне прізвисько "полковник". І не тому, що більшість футболістів і тренерів тодішнього "Динамо" формально були військовослужбовцями внутрішніх військ. Просто команда на чолі із Лобановським на тренерській лаві та Дем"яненком на футбольному полі справді нагадувала по-військовому надійно налагоджений механізм, де кожен виконував свою футбольну службу на довіреному йому пості.
Залишену Лобановським шапку "полковника" приміряло чимало його колишніх вихованців. Зокрема й Анатолій Дем"яненко, який здобув із командою титул чемпіона України-2006/07. Проте навички капітана на футбольному полі, де лівий захисник відпрацьовував за двох, встигаючи і оборону тримати, і м"ячі вирішальні забивати, не допомогли Анатолію Васильовичу підняти команду до рівня 1980-х. Виявилося, що вміння вести команду за собою на футбольному полі та керувати нею із тренерської лави — це далеко не одне й те ж саме.
Анатолій Дем"яненко був чи не єдиним абсолютно безконфліктним динамівцем
Анатолій Дем"яненко був чи не єдиним абсолютно безконфліктним динамівцем. Його самовідданість і працездатність поєднувалася з умінням зберігати добрі стосунки абсолютно з усіма, від партнерів по грі до останнього працівника клубу. Працюючи одним із тренерів у "Динамо", він став для футболістів спочатку старшим товаришем, а вже потім тренером, тобто командиром. Коли Дем"яненко очолив команду, йому не вистачило жорсткості, без якої довго пропрацювати на цій посаді не вдавалося ще нікому. Він так і не став "полковником", залишився "капітаном", якому легше щось зробити самому, ніж примусити це зробити іншого.
Коли Анатолія Дем"яненка відсторонили від посади головного тренера "Динамо", він не став шукати тихого місця в структурі клубу, яке йому із задоволенням би надали. Найкращий футболіст СРСР 1985 року вважає, що не все ще зробив як тренер. Тому шукає себе на цій роботі, сподіваючись стати таки "полковником". Якщо не в рідному "Динамо", то в іншій команді. Знання і здібності для цього в Анатолія Дем"яненка є, як і час для здійснення своїх тренерських задумів.
7 
35413
Коментарі