Геннадій Литовченко, 45 років, — єдиний із помічників наставника національної команди Олексія Михайличенка, хто суміщає роботу в збірній із клубною. Два роки тому Литовченко очолив другу команду "Динамо", яка виступає в першій лізі.
— Від мене керівництво клубу не вимагає турнірних результатів. Головне — підготувати до першої команди виконавців, які зможуть грати в її складі. За останній рік до Юрія Сьоміна (головний тренер "Динамо". — "ГПУ") перейшли Зозуля, Ярмоленко, Морозюк, Кравець. Відверто кажучи, робота з молодіжними командами невдячна, але цікава. Адже вчити легше, ніж переучувати. Тому зараз усі мої думки — з динамівською молоддю. Хотілося б довести розпочату справу до кінця.
У цьому сезоні заявка "Динамо-2" окрема від першої команди. Ваше ставлення до розділення турнірів під егідою прем"єр-ліги, де виступає перша команда, та Професійної футбольної ліги, яка курирує "Динамо-2"?
— Негативне. Коли була єдина заявка команди на всі ліги, головний тренер "Динамо" в будь-який момент міг залучили гравця, приміром із "Динамо-2". Зараз це неможливо. Більш-менш досвідчену молодь включили до заявки першої команди, де вона грає в молодіжній першості. Але рівень цього турніру заслабкий, не дає прогресувати. У нас, навпаки, залишилися сімнадцятирічні хлопчаки, яким для найскорішого адаптування в дорослому футболі бракує досвідчених партнерів. Змінити ситуацію зможемо лише взимку, коли відкриється "вікно" для дозаявок.
У 21 рік у "Дніпрі" вам довірили капітанську пов"язку, а фахівці визнали найкращим футболістом СРСР. Чому зараз молодь дорослішає пізніше?
— Це життєва ситуація, в якій багато залежить не від людини, а від обставин. Мені в "Дніпрі" довіряли тренери та партнери, то була молода команда. Постійно грав у основному складі, відчував довіру та впевненість у силах. За таких обставин футболіст просто змушений прогресувати. Нинішнє покоління не менш талановите. Просто зараз конкуренція вища. Можливо, якби я на початку 1980-х опинився в "Динамо", про футболіста Литовченка мало хто дізнався б. До основи команди-лідера молодому гравцю пробитися важко. Ще важче стати лідером колективу.
Відвів Протасова до церкви і cтав його хрещеним батьком
Ви майже не граєте в матчах ветеранів. Чому?
— У тазостегновому суглобі поставлено протез. Це, до речі, єдина серйозна травма у футбольній кар"єрі. Хоча іноді роблю винятки. Востаннє виходив на футбольне поле в Дніпропетровську, коли відкривали новий стадіон.
У Дніпропетровську досі згадують ваш дует із Протасовим. Кажуть, ви його хрещений батько. Правда?
— Це було 1984 року. Олег, лідер нападу "Дніпра", у кількох поспіль матчах не міг відзначитися. Переживав із цього приводу. Я відвів його до церкви, став хрещеним батьком. Наступного року він встановив рекорд результативності — забив 35 м"ячів.
На вашу думку, що не вийшло в Протасова-тренера в "Дніпрі"?
— Не мені судити. Певний час команда перемагала, показували змістовну гру. Але обстановка, яка була в команді, не сприяла подальшим турнірним успіхам. Гадаю, провини Протасова в цьому немає. Він кваліфікований тренер, знає свою справу.
Двадцять років тому в складі збірної СРСР ви стали віце-чемпіоном Європи. Які враження залишилися від того турніру?
— Із кожною грою збірна СРСР додавала. Так заклав програму функціональної підготовки Лобановський. Півфінальний поєдинок з Італією вважаю найкращим зразком гри нашої команди. До речі, коли тренував "Металіст", на установці поставив хлопцям запис цієї гри. Спочатку вони насміхалися з коротких трусів і старих правил гри, а згодом притихли. Були вражені швидкостями та пресингом, який ми показували майже двадцять років тому. Наступного дня "Металіст" зустрічався з "Шахтарем" і переміг 1:0.
А після Євро-1988, крім срібної медалі та звання заслуженого майстра спорту, Держкомспорт видав премію — п"ять тисяч марок. На ці гроші купив дачу на Русанівці. Після шалених фізичних і моральних навантажень кортіло відпочити. Але побувши лише день у Києві, поїхав із "Динамо" на черговий збір. У якості винагороди Лобановський дозволив нам узяти з собою дружин.
1963, 11 вересня — Геннадій Литовченко народився в Дніпродзержинську Дніпропетровської області
1981 — став гравцем "Дніпра"
1983 — став чемпіоном СРСР
1984 — визнаний найкращим футболістом СРСР
1988 — перейшов до київського "Динамо"
1990 — виграв чемпіонат СРСР, зіграв на Кубку світу, перейшов до "Олімпіакоса"
Тренував "Металіст", ФК "Харків", "Кривбас". Нині — старший тренер "Динамо-2"
Одружений, має доньку
3 
1
Коментарі