В 1/16 фіналу футбольного Кубка України "Гірник-Спорт" із Комсомольська на Полтавщині прийматиме київське "Динамо". Дізнавшись про це, президент комсомольського "професійного футбольного клубу" поквапився заявити, що вхід на цей матч буде для глядачів безплатним. Квитки роздаватимуть "у профкомі" місцевого гірничо-збагачувального комбінату.
Чому я взяв у лапки слово "футбольний клуб", гадаю, зрозуміло. Бо якби клуб був справді професійний, то його керівник був би радий заробити на аншлаговому матчі додаткові гроші. Але нашим "президентам клубів" гроші, як усім давно добре відомо, не потрібні. Принаймні гроші від продажу квитків на поєдинки цих "клубів". А що їм потрібно?
Давайте згадаємо 2009 рік, коли в Донецьку та Маріуполі пройшла фінальна частина чемпіонату Європи з футболу серед 19-річних. Цей турнір увійшов в історію не лише перемогою команди України, а й тим, що став рекордним за відвідуваністю. Згадайте подібний чемпіонат цього року, матчі якого з Греції показував Євроспорт — трибуни навіть на фінальній грі були майже порожні.
І це не дивно — у Греції чи будь-де іще ніхто не додумався привозити глядачів "за рознарядкою", роздавши перед цим прапорці й атрибутику. А в Донецьку 2009 року — додумались! Та навіть якби греки чи які інші організатори європейських юнацьких футбольних турнірів і забажали скористатися "донецьким" досвідом, у них нічого б не вийшло — у вільній країні людей не можна завезти куди треба "за рознарядкою". Тому що ці люди — вільні.
У нас же не було й досі немає проблем завезти потрібну кількість людей у потрібне місце. І не лише в Донецьку. Згадайте, як на фінальний матч Кубка України 2012 року, що відбувся в Києві, невідомо звідки прийшли понад 10 тисяч "уболівальників" донецького "Металурга", які потім кудись загадково назавжди зникли.
Як стало тепер зрозуміло, досвід "збирання людей", напрацьований у Донецьку за попередні десятиліття, допомагав не лише збирати повні стадіони на потрібних змаганнях, а й "правильно" проводити вибори з голосуванням за потрібного кандидата. Цей же метод використовували для організації численних "антимайданів", а згодом і "референдумів", які виливаються нині війною і кров'ю.
Повернемося до Комсомольська з його гірничо-збагачувальним комбінатом. Як видно, у цьому місті керівництво явно не любить, коли люди щось вирішують самі. Навіть те, кому піти 22 серпня на футбол, вирішуватимуть не любителі цієї гри, а ті, хто роздаватиме безкоштовні квитки. Тож уже тепер легко здогадатися, хто переможе в цьому місті на місцевих виборах у жовтні. Народ у Комсомольську (до речі, коли його вже нарешті перейменують?) такий — куди скажуть, туди піде, за кого скажуть — за того проголосують. Добре, що там у них поки що референдумів ніяких не планують.
5 
1
Коментарі