Малим я не завжди одразу розумів значення всіх слів, що звучали довкіл. Дорослих цим не турбував, тому часом помилявся. Так, наприклад, слово "росисти", яке півстоліття тому звучало по радіо й телевізору чи не щогодини, я спочатку розумів як "росіяни". І тому дивувався, за що московське радіо так тих "росистів" не любить, обзиваючи нехорошими словами. Згодом, навчившись читати, я дізнався, що то расисти, і живуть вони далеко від нас, жорстоко пригноблюючи негрів. Слово "негр" у ті часи було загальновживане, й на нього ніхто не ображався.
Минули роки. Слово "негр", яке я в дитинстві чув із телевізора щодня, стало непристойним, а слова "ж...па", "п...дарас" та інші, що були непристойні, навпаки набули найширшого і практично офіційного вжитку. Зокрема — на трибунах стадіонів. У роки мого дитинства за вигук "п...дарас!" із трибун одразу забирали в міліцію і давали 15 діб арешту "за хуліганство". Тому нічого подібного ніхто не кричав.
Тепер не те! Порівняно зі скандуваннями нинішніх "уболівальників", батальйон стройбату, де я служив, виглядав би інститутом благородних дівиць. Хоча ми в тому стройбаті теж слів не добирали. І, відповідно, не ображались. А коли ображалися, то били морди, а не плакали публічно. На сучасних стадіонах теж донедавна не плакали. Билися — так, але щоб ридати, та ще й публічно, такого не пригадаю.
Минулої неділі обставини змінилися. Бразильський футболіст "Шахтаря" Барселлос Фреда, він же Тайсон, розридався у телевізійну камеру, ледь не забризкавши об'єктив. Що саме йому так заболіло, не пояснив і досі. Кажуть, що расизм почув. У нас він тепер, виявляється, є, хоча раніше не було. Раніше, коли когось називали "чуркою", "хачіком", "хохлом", "жидом", "кацапом" чи ще як, це расизмом не вважали. Та й тепер українець Степаненко навряд чи заридає, коли його назвуть із трибун "хохлом", а грузин Хочолава не заливатиметься сльозами, коли його з тих же трибун обізвуть "чуркою". А могли б! Чим вони гірші за того бразильця?
Уявляєте? У розпал матчу хтось із футболістів починає показувати трибунам "факи", а потім плакати на камери, і клуб суперників отримує покарання "за расизм"! І не треба для цього бути бразильцем з африканськими предками! У нас усі раси — рівні, чи не так? Одна проблема — на більшості матчів нашої так званої прем'єр-ліги глядачів практично немає. Тож доведеться футболістам ображатися один на одного і потім дружно плакати. Чому ні? Тайсону можна, а іншим зась? А може, у того Тайсона є якась особлива довідка, що дозволяє міцною бразильською сльозою зупиняти вирішальні матчі в найважливіший момент? То нехай тоді покаже! А то виникають запитання.
2 
1
Коментарі