Ексклюзиви
Вівторок, 28 лютого 2006 15:07

"Договірні матчі проводили від безвиході"

 

Микола Павлов, 51 рік, мешкає у приватному будинку на Осокорках. До центральної частини Києва на своєму "джипі" вибирається тільки при нагальній потребі. Каже, що вже й не пам"ятає, коли востаннє давав ексклюзивне інтерв"ю. Із київськими журналістами, пригадує, завжди бесідував у барі на другому поверсі готелю "Русь". Там ми й зустрілися.

У листопаді київський "Арсенал" шукав нового головного тренера. Вам не пропонували цю посаду?

— Ні. Я дав собі слово, що до літа 2006 року від тренерської роботи відпочиватиму.

Чому?

— Втомився. Особливо після того, як півтора року тому мене дискваліфікували. Вважаю, що несправедливо. Після того, як арбітр Шандор  у Харкові "вбив"мого "Іллічівця", на прес-конференції я просто процитував скандування глядачів на трибунах стадіону "Металіст". А вболівальники горлали: "Суддя — п...ст!"

Тоді я взагалі думав, що у футбол не повернуся. Деякі клуби намагалися вести зі мною переговори. Вітчизняні вищолігові й один білоруський. Одразу всім відмовляв. Виняток зробив тільки для сімферопольської "Таврії". Там я уже працював. І у грудні вирушив до Криму ознайомитися з умовами. Однак розчарувався: стадіон красивий, а бази немає. Де тренуватися?

1993-го очолюваний вами "Дніпро" до останнього туру боровся за "золото" з київським "Динамо". Що завадило стати чемпіонами?

— А я вважаю, ми стали тоді чемпіонами. За особистими зустрічами перевершили киян: 1:2 поступилися у гостях, 1:0 виграли вдома. Але регламент по ходу чемпіонату змінили. Володаря першого місця визначили за кращою різницею забитих та пропущених м"ячів. Цей показник був на користь "Динамо".

Чому не протестували?

— А що б це дало? Тоді в нашому футболі вже з"явився Григорій Суркіс. Проти танка з молотком? Столиці чемпіонство було потрібніше. Це всі розуміли.

За яких обставин ви опинилися у київському "Динамо"?

— Наприкінці 1994-го у "Дніпрі" три місяці не платили зарплату. Борг становив майже 200 тисяч доларів — значна сума на ті часи. Влітку того року до Києва переїхав Михайленко, потім його одноклубниками стали Беженар, Максимов, Похлєбаєв та Коновалов. Пішов працювати начальником у "Динамо" і я.

Тоді в нашому футболі вже з"явився Григорій Суркіс. Проти танка з молотком?

Подзвонив Григорій Суркіс. Іди, каже, начальником команди. Пообіцяв квартиру. Четвірці гравців — також. І борги нам виплатив. Довше за всіх думав Максимов. Він уже однією ногою у московському "Динамо" був. Спільними зусиллями переконали.

Головний тренер "Дніпра" Павлов пішов працювати начальником "Динамо". Були готові до зміни функцій?

— Так я ж у "Дніпрі" не тільки тренував. Усім займався: селекцією, укладанням контрактів. У Києві Суркіс все взяв на себе. Я ж виконував виключно свою роботу, адміністративну. Але Онищенко головним тренером не пропрацював і двох місяців. Виконувачем обов"язків призначили мене.

Була можливість стати повноцінним тренером "Динамо"?

— А я не хотів цього. "Динамо" у 1995-му стало чемпіоном. Влітку вирушили на збори до Кіпру. Туди ж прилетіли брати Суркіси — вирішувати питання з головним тренером. Я їхню пропозицію відхилив. Сказав: нехай команду тренує хтось із її колишніх "зірок"-футболістів.

Хотіли запросити Блохіна чи Буряка, але зрештою призначили Сабо. Хоча футболісти цього й не бажали. Леоненко, наприклад, Сабо не переносив. Але Ігор Суркіс симпатизував Йожефу Йожефовичу і таки домігся свого.

І що з цього вийшло?

— Нічого доброго. У вересні 1996-го програли в Полтаві 3:4. Сабо вийшов із себе, звинуватив всіх і вся. Мене, зокрема. Я не витримав і пішов. Добре, що за тиждень до цього встиг отримати квартиру.

Ви знали, що після Сабо прийде Лобановський?

— Коли виконував обов"язки головного тренера, з Васильовичем спілкувався постійно. Пам"ятаю і першу розмову. Приходить адміністратор "Динамо" Чубаров і каже: "Петровичу, зараз будете говорити з Лобановським". — "Як? Я ж його не знаю". — "Так треба", — парирував Чубаров.

Розповів Лобановському про ситуацію в команді, про тиск з боку начальника наукової групи Зеленцова, про систему штрафів.

І які були тоді штрафи?

— Максимальний — тисячу доларів. За публічну суперечку з тренером.

Лобановський ваші дії схвалював?

— Так. 20 червня 1995 року, на мій день народження, "динамівці" стали чемпіонами. Обіграли 4:0 СК "Миколаїв", який тоді тренував Євген Кучеревський. Відзначали цю подію на клубному стадіоні. Прийшли засновники команди, Лобановський приїхав. Підняв келих, привітав.

А до того я розповів Васильовичу, що брати Суркіси втручаються у мої дії, вказують, що робити. Хоча команда вигравала й без їх порад. Ну, Лобановський стоїть і каже: "Якось у Кувейті моя команда грала матч. Перший тайм закінчили на свою користь — 2:0. У перерві підходять керівники клубу і намагаються робити мені зауваження. Я їх послав, зробив дві заміни. І виграв матч 4:0. В Азії, — підсумував, — керівники можуть бути настільки безтактними. У "Динамо", сподіваюся, таке неможливе". Суркіси все зрозуміли.

Вам у Маріуполі доводилося грати договірні матчі?

— Звичайно. Від безвиході: судді все одно когось "убивали". І тренери між собою домовлялися, щоб арбітрам не перепадало. Три очки отримували за перемогу восени, а навесні мали їх віддати.

Павлов займається бізнесом. У Краматорську створив фірму, яка випускає продукцію з поліпропілену. Має двох доньок — 28-ми та 23-х років. Молодша навчається в Англії. А ще тримає голубів, кроликів та рибок.

Зараз ви читаєте новину «"Договірні матчі проводили від безвиході"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі