У середині 90-х Дениса Силантьєва, 30 років, вважали найкращим у світі плавцем стилю батерфляй. Після здобутого 2000 року олімпійського "срібла" кар"єра Дениса пішла на спад. Однак на початку цього літа Силантьєв здивував на змаганнях із серії "Маре Нострум". Він виконав олімпійський норматив. Спортсмен цей різкий прогрес пояснює так:

— Це наслідок моєї співпраці з Ніною Кожух, наставницею Яни Клочкової. Змінився підхід до роботи. Те, що ми раніше робили з особистим тренером Сергієм Гусєвим, уже не мало ефекту. Треба було щось міняти — або завершувати кар"єру, або працювати з іншим спеціалістом.

Задля співпраці з Кожух ви переїхали до Києва?

— Ні. Дружина розширила свій бізнес. У нашому рідному Запоріжжі йому вже було затісно, тому вирішили перебратися до столиці. Саме після цього я вирішив зателефонувати Ніні Кожух і запропонував їй, щоб вона мене потренувала.

Ніна Федорівна спроможна знайти правильні слова для підопічного-чоловіка?

— Вона дуже комунікабельна людина. Я також ніколи не був мовчазним. Наш життєвий і професійний досвід допомагає вирішувати чимало спірних ситуацій. Утім, якби мені рік тому сказали, що я тренуватимуся в Ніни Кожух, не повірив би.

Залишати спорт планували давно?

— Так. Думав, що припиню виступи ще після Олімпіади 2004 року в Афінах. Але вагався, переносив дату і врешті дотяг до Ігор у Пекіні.

Правда, що ви загубили свою олімпійську срібну медаль?

— Так, вона десь загубилася. Ще декілька років тому.

Кажуть, настінний килим, на який ваші дідусь та бабуся вішали всі виграні внуком медалі, не витримав ваги і впав на підлогу.

За перемогу на чемпіонаті світу я отримав три тисячі доларів

— Давно це було. Я ще юніором демонстрував високі результати. Практично з кожних змагань повертався не з пустими руками. А бабуся з дідусем просто не розрахували навантаження.

Ви несли прапор олімпійської збірної України на Іграх-2004 в Афінах. Запам"яталося?

— Так. Пропозицію нести прапор отримав уже в олімпійському селищі. Спочатку особливого бажання не мав — церемонія відкриття триває близько чотирьох годин. Більшість олімпійців повертаються з неї втомленими. Але потім подивився на свій календар змагань і погодився, адже стартував лише на третій день. Крім того, тренер сказав, що це рішення затверджували на найвищому рівні.

Яна Клочкова відмовилася в Афінах нести прапор, тому що попередні прапороносці на Іграх виступали невдало. Сергій Бубка провалився в Атланті-1996, а олімпійський чемпіон яхтсмен Євген Браславець не зміг проявити себе в Сіднеї-2000. Вас такі приклади не зупинили?

— Ні. У схожі прикмети я не вірю. Вважаю їх відвертою дурістю. У мене немає жодного ритуалу, якого я дотримувався б.

На чемпіонаті світу в Мельбурні Міжнародна федерація водних видів спорту виділила призові. Як давно заохочують плавців на світових першостях?

— Це зробили вперше. Чемпіонам виплачували по 10 тисяч доларів, срібним призерам — шість, бронзовим — три. До цього невеликі премії виділяла країна-організатор. Наприклад, дев"ять років тому за перемогу на чемпіонаті світу я отримав три тисячі доларів.

Отже, плавання потихеньку комерціалізується?

— Так. І це дуже добре. Через фінансові стимули спортсмени не поспішають закінчувати кар"єру — сподіваються ще щось виграти й заробити.

Яку найбільшу дозу алкоголю ви приймали?

— Якось випив півтори пляшки мартіні. Літрової. Але це було давно — років вісім тому. Тоді я просто нудьгував.

А яким рецептом від нудьги користуєтеся сьогодні?

— У хвилини дозвілля я практично постійно перебуваю поруч з дружиною. А з Інною мені нудно не буває. Хоча півтора року тому в мене з"явилося нове захоплення — полювання. Ходив на зайця й фазана. Але після переїзду до Києва часу на це не вистачає. Та й рушниця залишилася в Запоріжжі.

До Києва ви перебралися назавжди чи тимчасово?

— Назавжди. Знімаємо квартиру в районі Нивок. Купити своє житло поки що не можемо, а тимчасове місце проживання обрали там, звідки легше добиратися до місця роботи дружині. Мені однаково, де бути, адже я постійно в роз"їздах.

Запоріжжя залишаєте з легким серцем?

— А за чим мені тужити? Так, рідне місто, але не більше. Треба жити, рухатися вперед. У Запоріжжі залишилися мої батьки. Вони сприйняли звістку про те, що переїжджаю до Києва, без радості. Я і так рідко в них бував, а тепер ще й в іншому місті живу.

Як пересуваєтеся столицею?

— Як правило, їжджу на "Субару Аутбек". Взагалі, це авто дружини, але ми намагаємося його ділити. Якщо ж не виходить, то можу поїхати й на метро.

1976, 3 жовтня — Денис Силантьєв народився в Запоріжжі

1995 — став срібним призером чемпіонату Європи

1996 — дебютує на Олімпійських іграх: шосте місце на 200 м батерфляєм

1996, 1997, 1998, 1999 — володар Кубка світу в номінації "батерфляй"

1998 — стає першим чемпіоном світу з плавання в незалежній Україні

2000 — срібний призер Олімпіади в Сіднеї

2002 — встановлює не побитий досі рекорд України на 200 м батерфляєм — 1 хв. 55,42 сек.

2007 — почав тренуватися під керівництвом Ніни Кожух

Заслужений майстер спорту. Одружений. Виховує 19-річного сина дружини

×