Блохін знову маскується?

 

Нашій збірній ніяк не вдається одночасно і показувати видовищний футбол, і вигравати.

У футболі не буває, щоби після гри обидві команди святкували перемогу. Однак минулої середи у Києві сталося саме так. Турки виграли в наших 1:0. Цей результат зберіг для них шанси на вихід до фінального турніру Кубку світу. Тож одразу після матчу гості побігли до роздягальні святкувати. Господарі, які здобули право на поїздку до Німеччини ще в суботу, святкували безпосередньо на полі стадіону.

Вихід збірної України до числа 32 учасників Кубку світу 2006 року "де факто" відбувся ще 3 місяці тому, коли наша команда на виїзді перемогла Грецію. Сумнівів у тому, що 3 вересня наші обіграють грузинів, яким у турнірі вже не було чого сподіватися, не мав ніхто. Але у Тбілісі українці спромоглися лише на нічию 1:1. Добре, що за 2 години потому Данія зіграла на виїзді з Туреччиною 2:2 і позбавила турків шансів наздогнати наших.

Пам"ятатимемо головне – Україна вперше їде на світовий фінал

А хто, власне, звинувачував? Кому могло спасти на думку, що великий футболіст минулого й чудовий тренер Блохін здатен заздалегідь з кимсь домовлятися, порушуючи принципи чесної гри? Ми всі знаємо його як безкомпромісну людину, що створила таку ж безкомпромісну збірну. Немає сумнівів, що ні тренер, ні футболісти нашої команди ніколи не брали участі у "договорняках", "здачах", "сплавах" і подібних довколафутбольних махінаціях. Найімовірніше, вони і слів таких ніколи не чули.

Навіщо ж тоді виправдовуватися за неіснуючі гріхи, доводячи спочатку, що не домовлялися з грузинами, а потім — що не домовлялися з турками, які повезли з Києва саме такий результат, який їм був потрібен? Ніхто не сумнівається, що наші хлопці, як вони самі кажуть, билися за перемогу в кожній грі. Цікаво інше. Чому наша команда не спромоглася обіграти Грузію, яку за 4 дні після нас буквально розтрощила Данія з рахунком 6:1? Чому українці не змогли забити туркам бодай одного м'яча, на радість заповненому київському стадіону?

Після 2 останніх ігор нашої національної команди і справді виникає підозра. Підозра в тому, що зі збірною знову щось не те. Або ми справді не можемо подолати далеко не елітні на сьогодні команди Грузії та Туреччини, показуючи гру, з якою на світовому фіналі нема чого робити. Або Блохін знову почав маскувати дійсний потенціал збірної України, аби приспати пильність майбутніх суперників. Згадайте, як майстерно він робив це рік тому, коли в серії товариських ігор наша команда виглядала абсолютно безпорадною, програючи всім поспіль від Македонії до Англії. А потім Блохін взяв та й виграв із цією ж командою відбірний турнір, причому достроково.

Суперечка про те, що у футболі головне — видовищність чи результат, безкінечна. Ми вже забули про те, що у переможних матчах проти Данії та Греції наша збірна більшу частину часу відчайдушно відбивалася від чужих атак, реалізувавши чи не єдиний шанс забити гол. Забудемо й про те, що, красиво атакуючи турків у Києві, наші проґавили чи не єдину атаку по центру й у підсумку програли. Пам'ятатимемо головне — Україна вперше їде на світовий фінал.

Навряд чи варто сподіватися в Німеччині від нашої збірної красивої гри й успішного результату одночасно. Показати б хоча б одне. Краще — результат, який, за словами Валерія Лобановського, і є у футболі найкрасивішим.

×