Андрій Шевченко грав на різних позиціях. 18-річним дебютував у складі "Динамо" в Лізі чемпіонів та в лавах національної команди як правий півзахисник. Так вирішили тренери Йожеф Сабо й Анатолій Коньков.
Той же Сабо в принциповому домашньому матчі зі збірною Росії 5 вересня 1998-го поставив Шеву та Реброва інсайдами, а на вістря атаки висунув Сергія Скаченка. Ця тактика спрацювала.
Валерій Лобановський здебільшого використовував Андрія на вістрі атаки — і в клубі, і в збірній. Альберто Дзаккероні ставив його лівим форвардом у схемі 4-3-3 з німцем Біргоффом та ліберійцем Веа, доки останнього не продали до "Челсі". Карло Анчелотті зазвичай застосовував Шеву на другій лінії нападу в схемі 1-4-4-2. Якщо ж інші форварди були не готові, Андрій виконував роль єдиного нападаючого.
Нинішні його плюси — чудове розуміння гри й бачення поля. Мінуси — відсутність дриблінгу та колишньої швидкості. Тому оптимальне місце для нього — на вістрі атаки. Обігрувати захисників на швидкості та вриватися до штрафного майданчика суперника йому вже не до снаги. Отже, кияни гратимуть з двома форвардами — Шевченком на вістрі та Мілевським під ним. Саме так було в понеділковому матчі проти донецького "Металурга".
1 
1
Коментарі