46-річний Микола Смирнов — один з найтитулованіших ватерполістів України, чемпіон світу-1982. Уродженець Львова, він і донині живе там. Займається бізнесом. Зустріч призначив у своєму офісі, який розташований у центрі міста.
У півфіналі Олімпіади-1988 збірна СРСР поступилася американцям, яких до цього постійно перемагала. Чому?
— Не наш день був. Прикро, що програли (7:8), бо цього року ми вигравали всі турніри. У матчі за "бронзу" Олімпіади ми перемогли команду ФРН — 14:13. Я закинув два м"ячі. Але особливої радості не було, бо будь-яке місце, крім першого, тоді було рівноцінне поразці.
Як сприйняли бойкот Радянським Союзом Олімпіади-1984 у Лос-Анджелесі?
— Для нас це була трагедія! У ті часи не можна було навіть заявити про незгоду з таким рішенням чи засумніватися в його правильності. Більше того, під час виступів у ЗМІ треба було казати, що партійне керівництво вирішило правильно.
Який матч у вашій кар"єрі був найбільш драматичним?
— З угорцями на чемпіонаті світу 1982 року. Щоб виграти чемпіонат, нас улаштовувала й нічия. Ми програвали, але наприкінці зрівняли рахунок. Останні секунди були дуже напруженими. Ми грали в меншості. І от на останній секунді провідний угорський гравець Герендаш з дальньої лінії закинув нам м"яч. Суддя його зарахував. А це означало, що угорці стали чемпіонами. Однак цієї миті американський суддя — секретар того матчу Фелікс, підвівся і заявив, що гол забили після сирени. Дуже довго сперечалися — був гол чи не було. Зрештою його не зарахували, й ми стали чемпіонами світу.
Чи правда, що, аби стабільно грати у збірній СРСР, висували умову: перейти до московського клубу?
— Звичайно, зі Львова складніше було потрапити до збірної, ніж з московського клубу. Але я та ще кілька ватерполістів львівського "Динамо" нікуди зі столиці Галичини не переїжджали і стабільно грали у збірній.
Заняття водним поло забезпечувало нормальні умови життя?
— Як збірник отримував стипендію 300–350 карбованців. Ще була система преміальних за успішні виступи. За перемогу на чемпіонаті світу отримав 1,5 тисячі карбованців, за "бронзу" на Олімпіаді — три тисячі. Ми ще вигравали багато турнірів, за які в середньому по 300 карбованців давали. Врахуйте й добові, й можливість за кордоном щось дешевше купити.
Ви грали в Італії. Як оцінюєте зарубіжний етап своєї кар"єри?
— У вищоліговому "Джіоларо" з Пескари грав чотири сезони. У плей-офф одного разу доходили фіналу, ще раз — діставалися півфінальної стадії. Виграв з командою Кубок Італії-1992. Коротше, не скаржуся. 1992-го завершив кар"єру. Повернувся до Львова, де зайнявся комерцією.
Як склалося ваше особисте життя?
— Немає на що нарікати. Дружина Галина — домогосподарка. Син Ігор закінчив юридичний факультет університету і працює зі мною. А донька Інна вчиться у школі, займається тенісом. Сам щотижня двічі граю в футбол, тричі плаваю або ходжу в тренажерний зал і відвідую лазню.
1961, 27 лютого — Микола Смирнов народився у Львові
1972 — почав займатися водним поло
1981–1988 — грав у збірній СРСР
1982 — став чемпіоном світу, одружився з Галиною
1983 — народився син Ігор
1984 — закінчив Львівський інститут фізкультури
1988 — став бронзовим призером Олімпіади в Сеулі, заслуженим майстром спорту
1993 — з"явилася на світ донька Інна
8 
35413
Коментарі