Неважливо, де доводиться нині грати відірваному війною від рідного Донецька "Шахтарю" - у Львові, якомусь іншому місті. Гравці команди можуть бути спокійні, коли в унісон грі б'ється серце відданої і чарівної фанатки. Такої, як Валерія Скіженок - студентки другого курсу механіко-технологічного факультету НТУ "ХПІ" (Харківський політех). А також володарки двох музичних освіт (музшкола мистецтв за класом вокалу та фортепіано) і 1-го спортивного розряду зі спортивного туризму. Але футбол все одно займав і займає особливе місце в житті дівчини, уродженки Горлівки.
"М'яч пам'ятаю в ранньому віці. Брат грав у футбол, виступав і досі виступає за команду нашого селища "Доломітчік", - каже Валерія. - Батьки на роботі допізна, і він забирав мене з садка з собою на тренування. Далі все продовжувалося переглядом матчів "Шахтаря" по телевізору разом із батьком та братом. Я завжди відволікала їх питаннями "А це хто? А хто грає під цим номером? Це той-то, той-то?. Так поступово знайомилася зі складом команди. Потім брат вчив набивати м'яч, різним фінтам. На тренуваннях дозволяв попробивали воротареві.
А потім свої вміння вдалося втілити в життя. У школі вчитель з фізкультури сказав, що потрібна жіноча збірна і ми їдемо брати участь у турнірі з жіночого міні-футболу. Довелося відстоювати честь школи, і тут я проявила себе як капітан команди і нападник, і навіть забивала голи. Тоді пам'ятаю мені навіть дали найкращого гравця команди. Було круто, але і я зрозуміла для себе, що все ж жіночий футбол мене, м'яко кажучи, не вражає".
Незважаючи на те, що доводиться жити далеко від батьківщини, про те, щоб розриватися між "Шахтарем" та іншими клубами, мова не йде.
"Це те, що всередині і назавжди! Зараз моє оточення, з яким я знайома і спілкуюся в Харкові, знають, що я завзятий уболівальник) Іноді одногрупники підколюють мене, коли "Шахтар" поступається в якомусь матчі, типу "В сенсі "Шахтар" програв", "Лєр, ти як?" ну і т.д. Я ношу одяг і в мене є рюкзак з логотипом футбольного клубу і тому можна відразу зрозуміти, що я - фанатка "Шахтаря".
Нинішні події на рідному Донбасі більше, ніж серйозно вдарили по родині дівчини.
"Війна .... У моєму житті вона наробила галасу. Я завжди мріяла вчитися в Донецьку! Я вже придивлялася до ВНЗ, де вчитися, знала 100% що візьму абонемент на стадіон, мене не залишала та думка, що я буду поруч з клубом на кожному матчі. Це дуже важливо було для мене, і в один момент все мрії розбилися. Я дуже болісно переживала це, та й зараз... Втрутилася ситуація на Донбасі і в сім'ю - батьки розлучилися і це був удар, досі я не можу в це повірити. Важко. Мама переїхала жити до Харкова, тут живе її рідний брат (мій хресний), а брат залишився вдома (смт. Гольмовський, м.Горлівка), батько в Росії. Але все ж ми намагаємося бути разом на такій відстані, по-можливості приїхати додому і бути разом як раніше. Гріють душу і піднімають настрій спогади ... Про рідний дім, Донецьк, і звичайно, "Донбас-Арену".
Хочеться підтримувати команду частіше, але зараз фінансово важко їздити до Львова на кожну гру і на виїзди. Була, звичайно, на матчі з "Металістом" 11 вересня. Була у Львові на матчі ЛЧ "Шахтар" - "Баварія", причому квитки виграла в офіційній групі ФК "Шахтар". Дякую клубу, що дарують таку можливість. І тоді я ще вперше побувала у Львові. Це дуже гарне місто, воно захоплює своєю архітектурою і культурою. Там добрі люди, на стадіоні чоловік, який сидів поруч зі мною віддав мені свої рукавиці, бо було дуже холодно, він просто простягнув їх і додав: "Грійтесь". Після чого ми розговорилися, він сказав, що приїхав із Закарпаття спеціально, щоб підтримати "Шахтар", було дуже приємно! А житло нам надав товариш знайомого, абсолютно безкоштовно, навіть нагодували, взагалі народ там привітний і гостинний. А потім удача посміхнулася мені ще раз - я виграла квитки на "Фенербахче". Впевнена, що заради таких моментів варто жити".
"Шкода, поки немає футболок гравців команди, але дуже хотілося б. Є автограф Бернарда, який я отримала на матчі "Шахтаря й Чорноморця", 100-й на "Донбас Арені". Він підбіг до вболівальників, до мене першої тоді, я подякувала йому португальською, а він посміхнувся і подякував мені. А автограф Ферни з прощальної зустрічі прикрашає "розу".
Але інтерес Валерії до футболу не обмежується одним "Шахтарем".
"Так, ще вболіваю за "Барселону", вони показують чудовий футбол. Намагаюся стежити за клубами, в яких грають вихованці клубу. В єврокубках, звичайно ж, вболіваю за українські клуби. Навіть якщо це "Динамо". Ось так. Українське "класико"? Це, в першу чергу, зустріч двох найкращих команд України, це завжди дуже емоційні матчі. У живу, на жаль, не бачила жодної гри, але думаю це виправити!"
А взагалі Валерія не втрачає надії, що здійсниться мрія і вона злітає з улюбленою командою на який-небудь виїзний матч.
"Що б за це віддала? Своє серце! Хоча воно й так належить їм!", - посміхається дівчина.
А з приводу майбутніх поєдинків із "Шальке", то двох думок бути не може.
"Звичайно ж, перемога "Шахтаря". І без варіантів! У нас гідний суперник, але ми повинні бути налаштовані на перемогу, "Шахтар" сильніший клуб, і ця перемога нам по зубах. Я вірю в команду! З клубом і в перемогах, і в поразці!"
1 
4166
Коментарі