- Костянтине, як з"явився варіант із "Соколом"?
- До цього давно йшло. Я вже наїздився світом: чотири роки провів у Північній Америці, ще вісім сезонів грав у Росії. Моя родина живе в Києві. Старший син Михайло цього року піде в школу (дружина Тетяна, молодший син трирічний Гаврило). Хотілося продовжити кар"єру саме в столиці, тому я з радістю прийняв пропозицію "Сокола". Підписав з клубом однорічний контракт. Інші гравці також уклади річні угоди. Як кажуть, живемо від сезону до сезону.
- Вас не налякали фінансові проблеми "Сокола"? У минулому сезоні гравцям не виплачували зарплатню...
- Я знав, що були затримки з грошима. Потім з хокеїстами розплатилися. Все таки, не варто забувати про фінансову кризу. Сподіваюсь цього року все буде добре.
- Як будете ділити ворота з Ігорем Карпенком?
- Не думаю, що у нас будуть якісь проблеми. Ми вже грали разом за "Сокіл", обоє виступаємо за збірну. У Відкритому чемпіонаті Білорусії матчі спарені, тому будемо захищати ворота по черзі.
- Товариський матч проти "Вітебська" став першим після відпустки. Які враження від гри?
- Ми тільки два тижні тому почали тренуватися, тому про враження рано говорити. В основному зараз йде акцент на фізичну підготовку – м"язи забиті, координація рухів порушена. Ми показали "літній" хокей. Як кажуть "бий-біжи". Команда старалася. Шкода, що програли.
- Які завдання стоять перед "Соколом" у чемпіонаті Білорусії?
- У нас ще не було зустрічі з керівництвом і цілі на сезон нам ще не озвучили. Думаю, будемо боротися за медалі.
- Коли почали займатись хокеєм, то відразу стали у ворота?
- Перших півроку я був "польовим" гравцем. Форми у мене не було. Виходив на лід у рукавицях та спортивному костюмі зі шкіряними латками на колінах. Шолом мені тато на заводі зварив. Тренер запропонував стати на ворота. У цьому амплуа мені було легше завоювати місце в команді, адже на матчі заявляють двох голкіперів.
- Як ви потрапили в Америку?
- Мені було 23 роки і у мене були амбіції, а пробитися в основу "Сокола" було важко. На воротах стояли Юрій Шундров та Ігор Карпенко. Тому я поїхав в Америку. Почав грати в Лас-Вегасі, а за чотири роки об"їхав усю країну – від одного узбережжя до іншого. Один час виступав за фарм-клуб клубу НХЛ (Національна хокейна ліга - "ГПУ") "Фінікс Койотс". У мене був шанс пробитися в НХЛ, але я його не використав. Не вистачило майстерності. Це дуже сильна ліга і так просто туди не потрапиш.
- Не шкодуєте, що поїхали в Америку?
- За ці чотири роки я реалізувався як гравець. Там я отримав запрошення в збірну України і пропозиції від російських клубів.
- У Росії ви змінили шість команд. Яка запам"яталась найбільше?
- В дитинстві я навіть не міг мріяти, що гратиму за ЦСКА. Матчі проти "армійців" у складі інших команд мали для мене особливе значення. Коли став гравцем ЦСКА, то кожен вихід на лід був святом. З ЦСКА ми дойшли до півфіналу Суперліги (тепер КХЛ - "ГПУ"), де програли "Ак Барсу".
- Це правда, що мрія кожного голкіпера забити шайбу?
- Не знаю чи у всіх, але у мене така мрія є. У мене було кілька можливостей відзначитися, але я їх не використав.
- Часто граєте на виходах?
- В Америці воротарів змушують виходити з воріт і допомагати захисникам. Така гра мені імпонує. Якщо тренер не забороняє, то я так і роблю.
- В Росії ви грали в одній команді з Євгеном Малкіним?
- Ми разом виступали за магнітогорський "Металург". Після тренувань залишались на льоду і пробивали буліти. Могли так тренуватися і півгодини, і годину. У нас з Малкіним були серйозні заруби. Євгену тоді було 18 років.
- У вас оригінальний шолом. Вам їх виготовляють на замовлення?
- Так. Вже багато років мені їх роблять у Канаді. Той, у якому грав з "Вітебськом" я замовив напередодні чемпіонату світу (збірна України у польському Торуні не змогла пробитися в еліту світового хокею - "ГПУ"). Художнику, який розмальовував шолом, я вислав кілька фотографій. Знайшов в інтернеті зображення Тараса Бульби на чолі козацького війська і з Архангелом Михаїлом за спиною. Як на мене, для збірної актуальний малюнок. Результат мене трохи розчарував. Канадський майстер замість Бульби намалював якогось чоловіка з простягнутою рукою. Люди постійно перепитують, хто там стоїть. Мабуть, канадець не пройнявся моєю ідеєю, та й часу у нього було обмаль – три дні. Якщо вийде, спробуємо домалювати козаків. А от Києво-Печерську Лавру видно добре.
1 
4166
Коментарі