Михайличенко уник долі Блохіна

Розчарування Юрія Максимова та його підопічних після програного фіналу зрозуміти можна. Все склалося за їхнім сценарієм - дотягли до серії пенальті. Ну, гаразд, майже – бо Павло Ісенко під неї так і не вийшов.

Однак засмучуватися андердогу, який зробив цей фінал напруженим, але, крім стартових відрізків обох таймів, показав себе саме андердогом, насправді нічого. Бо "Динамо" нівелювало всі "козирі" суперника. Пенальті люди Михайличенка били так, що Ісенко навряд чи мав би шанси. І це робить честь киянам, бо тиск на них саме в той період був неймовірним. По-перше, не довели свою перевагу в ігровий час, хоча ще після першого тайму мало би бути – 3:1 на їхню користь. По-друге, кияни били 11-метрові другими і хиби Де Пени, Андрієвського чи Шапаренка могли стати фатальними. Не стали. А Миколенко мав право на помилку.

"Динамо" врешті зіграло нормально. Не без помилок в обороні, але якщо глянути на її склад, то нічого дивного в цьому немає. Кияни не мали особливих ідей в атаці, але тиснули постійно, а в першому таймі - так, що вийти з оборони полтавцям стало важко уже хвилини після 20-ї. І тільки Різник зробив так, що його тренеру не довелося вдаватися до плану "Б" - відіграватися.

Монзуль відсудила більш-менш. Рішення скасувати друготаймовий гол "Динамо" видається правильним через активний офсайд, хоча можна зрозуміти динамівських уболівальників – дратує, коли у тебе віднімають кілька очевидних кутових.

Кубок – надважливий для Михайличенка з очевидної причини. Не треба бути великим психологом, щоб зрозуміти, як йому не хочеться робити цю роботу - тренерську - і повернутися в комфортне крісло спортивного директора. Рано чи пізно це має статися. Але піде Михайличенко туди із заслуженим трофеєм – на шляху до нього був чисто прибраний нинішній гегемон українського футболу.

Історія Олега Блохіна, приміром, у "Динамо", закінчилася набагато сумніше.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Монзуль мала допомогти "Ворсклі" дотягти до серії пенальті

×