Росія стрімко втрачає вплив на пострадянському просторі

Повномасштабна війна, яка розгорнулась після вторгнення РФ в Україну в лютому 2022 року і широка залученність всіх російських ресурсів фактично відкрили "скриню Пандори" щодо конфліктів на пострадянському просторі. Більшість країн побачили чудову можливість або вийти з-під контролю Москви, або вирішити територіальні проблеми, що виникли після розпаду СРСР в 1991 році.

Яскравий приклад - Азербайджан, який за підтримки Туреччини зміг "переграти" Кремль на дипломатичному полі і вирішив проблему Нагорного Карабаху військовим шляхом. І продовжує мілітаризацію регіону, постійно висуваючи перед Вірменією все нові й нові територіальні вимоги. Нездатність РФ гарантувати кордони призвела до того, що Єреван різко гойднувся у бік Європи та США.

Так, 6 березня 2024 року у Раді безпеки Вірменії повідомили, що направили Росії офіційний лист із вимогою вивести її прикордонників із аеропорту Звартноц. Пізніше вірменський прем'єрміністр Нікол Пашинян уточнив, що в цьому посланні прикордонники республіки подякували російським колегам за допомогу в роботі із убезпеченням аеропорту і заявили, що продовжать контроль на кордоні вже самотужки.

Згідно з Договором про статус прикордонних військ Росії, що перебувають на території Вірменії, та умовами їхнього функціонування, підписаними між Росією та Вірменією 30 вересня 1992 року, російські прикордонники охороняють кордони республіки з Туреччиною та Іраном. До прикордонного управління ФСБ у Вірменії входять чотири загони: у Гюмрі, Армавірі, Арташаті та Мегрі, а також окремий контрольно-пропускний пункт у єреванському аеропорту Звартноц. Очевидно, що наступний крок вірменського керівництва - це ліквідація 102-ї російської військової бази.

А ще раніше, в лютому, Єреван і Париж підписали угоди про співробітництво у військовій сфері, згідно з якими Франція поставить Вірменії високоточну зброю (йдеться, перш за все, про РЛС Ground Master 200 та ПЗРК Mistral) і допоможе у навчанні вірменських офіцерів. Уже зараз вірменські збройні сили отримали партію бронепанцирників Bastion французького виробництва.

Очевидно також, що Молдова за підтримки Європи взяла курс на ліквідацію проросійського анклаву під назвою Придністров'я. Щоправда, для військового рішення - можливостей країни наразі недостатньо. Але в Кишиневі над цим працюють. Так, на початку березня 2024 року Франція підписала оборонну угоду з Молдовою. Воно включає розміщення французького військового представника в Молдові, а також програми навчання та постачання зброї. Париж також пообіцяв інвестувати у молдовські енергетичні проєкти, природні ресурси та залізничний транспорт. Окремо слід зазначити, що при підписанні домовленостей Президент Франції Еммунуель Макрон заявив, що Париж продовжуватиме "непохитно підтримувати" "незалежність, суверенітет та територіальну цілісність" Молдови.

 

Краще всього Росія спрацювала з Грузією - попри те, що країна-агресор фактично анексувала третину території цієї республіки в 2008 році, зараз Тбілісі є союзником Москви в протистоянні з цивілізованим світом. Саме через Грузію йде значна частина "сірого" імпорту товарів подвійного призначення, саме Грузія стала "відстійником" для росіян, які намагаються уникнути мобілізації. І це при тому, що формально країна все ще намагається потрапити в ЄС і навіть на словах підтримує Україну.

З іншого боку, Росія намагається роздмухати нові конфлікти на умовно пострадянському просторі, заради відволікання уваги колективного Заходу від України. Мова йде про втягування у війну Білорусі та можливий прикордонний конфлікт із Казахстаном.

Щодо Білорусі, то тут Москва намагається діяти "руками" такої примарної структури як "Союз Незалежних Держав" (СНД), який від початку замислювався як СРСР 2.0. Так, ось буквально на днях такий собі дрібний чиновник Олексій Поліщук ("голова другого департаменту країн СНД Міністерства іноземних справ РФ) заявив, що "застосування військової сили київським режимом або вторгнення на територію Білорусії чи Росії є достатніми підставами для колективних заходів у відповідь". Він нагадав, що ще в листопаді 2021 року було затверджено оновлену Військову доктрину Союзної держави, яка "носить виключно оборонний характер, але передбачає, що застосування військової сили проти будь-якої держави-учасниці розглядається як зазіхання на Союзну державу в цілому".

Білорусь від початку широкомасштабного вторгнення відкрито підтримувала РФ у війні: російські війська наступали на Київ і Чернігів саме з її території. Звідси ж завдавалися удари балістичними ракетами по території України - їх було декілька сотень. В цих умова наше військово-політичне керівництво прийняло рішення не роздмухувати конфлікт, щоб не отримати ще 1084 кілометри "гарячого фронту". Цей шляхетний жест диктатор Лукашенко не оцінив і продовжив нагнітати обстановку - спочатку заявивши, що отримав тактичну ядерну зброю, а останнім часом взагалі перейшов до відкритих погроз вторгненням Польщі та балтійським країнам.

Для Росії такий сценарій був би дуже вдалим: її можливості виявились не гумовими і вже зараз вогнева перевага на фронті тримається виключно на поставках боєприпасів з Північної Кореї та Ірану. Тим часом склади Білорусі доволі потужні, та й "розмазати" сили ЗСУ для російського Генштабу було би непоганим сценарієм. Однак Мінськ чудово розуміє вразливість своєї інфраструктури (зокрема енергетичної) щодо ударів української безпілотної авіації, та й реальний стан білоруського війська у порівнянні з українським навряд чи викликає надії на успіхи в майбутній війні.

Дуже напружена ситуація складається у відносинах Росії та Казахстану. Події січня 2022 року у Казахстані та позиція, зайнята ним під час російсько-української війни показали, що країна перебуває на етапі значних внутрішньополітичних змін: тут активно розвиваються інститути громадянського суспільства, зростає популярність націоналістичної риторики в кращому розумінні цього слова. Казахстан, який не мав до 1991 року своєї державності, багато в чому бачить міцність свого суверенітету в протиставленні себе Росії. Все це, м'яко кажучи, не сприяє консолідації позицій Москви та Нур-Султана в питаннях економічного та політичного співробітництва.

Самі ж росіяни регулярно "підігрівають" майбутній відкритий конфлікт. Так, у 2022 році на сторінці колишнього президента Росії, нині заступника голови Радбезу Дмитра Медведєва в соціальній мережі "ВКонтакте" з'явився пост, в якому Казахстан був названий "штучною державою" та "колишніми російськими землями". Публікацію з акаунту швидко видалили, заявивши про злам, але більшість російських та західних коментаторів визнали, що пост відображає думку багатьох політиків у Кремлі.

Зі свіжого - в інтернет потрапило аудіоповідомлення депутата Держдуми РФ генерал-лейтенанта Андрія Гурульова, яке він відправив колегам з комітету Держдуми з оборони. В ньому він запевняє, що після України Росія може напасти на Казахстан і вже є відповідна відмашка. Звісно, російські ЗМІ зараз говорять про фейк, але очевидно, що це не так.

Слід визнати, що спонукати Росію вторгнутися до Казахстану можуть три чинники. По-перше, страх випустити Казахстан із зони впливу Москви, адже тут формується такий собі "антиросійський форпост". По-друге, віддалення Казахстану від Росії може призвести до втрати геополітичного впливу Кремля загалом у Центральній Азії, а значить тут можуть посилитися Китай та Захід (що на практиці і відбувається). По-третє, у Росії є думки, що за бездіяльності Москви Казахстан може стати мостом для експансії ісламістів на північ.

Водночас очевидно, що російська армія загрузла у війні в Україні, тож просто зараз Кремль не має ресурсів для початку військових дій проти іншої країни. Тим не менш, такий сценарій західними військовими і політичними аналітиками розглядається як реальний - принаймні, у середньостроковій перспективі.

* * *

Підводячи проміжні підсумки, слід визнати, що Росія катастрофічно втрачає вплив на території, яку вона з 1991 року вважала своїм "подвір'ям". У більшості умовно пострадянських країн є розуміння того, що у міждержавних відносинах РФ виступає не як партнер, а як "старший брат" або з позиції сили. І це призводить до зворотного ефекту: колишні сателіти починають шукати можливості знайти інші точки сили, за допомогою яких зможуть протистояти імперським амбіціям Кремля. І не важливо, колективний Захід це буде, Китай чи навіть Туреччина.

×