- Вітають мене двоюрідна сестра з чоловіком, - пише в Фейсбуці знайома. - Вони корінні мешканці Генічеська, що на Херсонщині. Сестра вчилася в Донецькому університеті. Традиційні російськомовні мешканці Півдня України. Так от, сестра гарною українською мовою мені каже: "Христос воскрес! І пам'ятай, Іро: ми завжди були бандерівцями. І нас тут в Генічеську все більше і більше. Слава Україні!"
Я і сам помічаю, що в моїй рідній Новій Каховці все більше людей починають спілкуватися українською. А ті, хто ще не може подолати психологічний бар'єр, на мітингах усе одно завзято скандують: "Україна понад усе!"
Мова Кобзаря в останні місяці потужно зазвучала в Херсоні, Миколаєві, Запоріжжі, Дніпропетровську та інших містах Півдня і Сходу.
Кремлівська агресія й інформаційна війна з антиукраїнською істерією підірвали довіру до російської мови в Україні. Нині вона сприймається як мова ворога і брехні. Про це нам постійно нагадуватиме тимчасово окупований Крим. Натомість українська мова стала не просто засобом ідентифікації своїх і чужих, а найсильнішою зброєю українців у інформаційній війні. Наші супротивники це вже розуміють. Недарма ж самозваний лідер сепаратистів у Слов'янську В'ячеслав Пономарьов попросив місцевих жителів повідомляти народній дружині про всіх підозрілих осіб у місті, "особенно говорящих на украинском языке". Це при тому, що за статистикою в місті 73% українців, а 44% мешканців вважають українську рідною.
Для імперської Росії наша мовна визначеність є небезпечнішою за нашу незалежність енергетичну. Тому кремлівські очільники та їхні посіпаки з такою впертістю нав'язують нам російську другою державною. Так робили всі імперії, починаючи з римської: загарбуючи народи, примушували їх переходити на мову окупантів, аби ті поступово забували свої корені й асимілювалися з панівною нацією.
Русифікаторська політика за часів СРСР досягла апогею. Натомість будь-які прояви національної самобутності нещадно придушувался під приводом боротьби з "буржуазним націоналізмом". Та ніщо не змогло перешкодити прагненням народів до своїх витоків.
Користуючись рідною мовою, ми розширюємо простір духовної свободи нації. Ми цементуємо дух народу, очищаємо енергетику його буття, пришвидшуємо процес духовного відродження. "Ну що б, здавалося, слова, - писав Тарас Шевченко. - Слова та голос - більш нічого. А серце б'ється - ожива, Як їх почує!.. Знать, од Бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди!"
Все більше наших співвітчизників починають відчувати себе українцями. А значить ніякий агресор не зламає наш дух і ніяка брехня не похитне нас у своїй вірі
3 
1
Коментарі
8