Часом дивно чути від певних людей певні слова. Ну от просто-таки неочікувано. І тут не йдеться про якісь освідчення, чи зізнання, а про речі прості, та не менш важливі.
Подорожував недавно на велосипеді Кримом. На півострові української не чув. Єдине... Мій російськомовний друг-страйкболіст Євген постійно говорив українською, через те, що йому вона подобається і він шкодує, що не має достатньої практики. Свою позицію щодо цього він висловив колись у повідомленні "Вконтакті", яке надіслав після випадкової нашої зустрічі:
"До речі, хотів сказати, що поки їхав далі в автобусі, зрозумів таку річ, що було приємно поспілкуватися не лише зі старим знайомим, а ще й з людиною, яка дуже гарно володіє рідною мовою!!! Не змінюйся і тим більш не переходь на суржик!!! ))) Ти мені сьогодні аж настрій підняв))) Приємно спілкуватися".
З ним я й поїхав до Криму. Сам, звісно, постійно розмовляв українською. Ще в Одесі для мене це стало майже принциповою позицією. Писав і конспекти українською. Російської просто ніколи не вчив. Проте (о диво!) все одно її знаю, як і ті, хто, приїхавши в Одесу україномовними, навіть з батьками по телефону російською розмовляли, щоб "не спалитись". Звідки її всі знають?
Як і в Одесі, так і в Криму, люди в абсолютно переважній більшості українську сприймають нормально, всупереч дечиїм переконанням. А в Бахчисараї сталися дві приємні пригоди. Перша на ринку сувенірів:
- Харашо, что Вы не ломаете руский и не стесняетесь говорить на украинском. Мне так нравится. Я б и сама розговаривала, так не умею, а ломать не хочу. - каже продавчиня. Після того пропонує пограти на барабані з прилавку, щоб приманити виторг.
Друга пригода сталась, коли ми вже їхали на вокзал у Сімферополь. На автовокзалі запитую у водіїв коротшу дорогу. Ті радять, за що я, звісно, дякую. І тут водії по-черзі і в один голос, дехто й декілька разів кажуть мені "Будь ласка!". Вони неначе змагання влаштували - кому краще вдасться сказати "будь ласка". Стільки разів за десять секунд я цього ввічливого словосполучення ще не чув. За це ще раз подякував.
Дорога, яку порекомендували водії й справді виявилась коротшою.
В Сімферополі, за декілька хвилин до відправлення потяга, пакуємо велосипеди на третю полицю. Настрій хороший - жартуємо, сміємось.
- Звідки це ти, шо в тебе такий странний акцент? - запитує пишна тітонька, що на диво уважно мене до того слухала - Ти наверно десь з Жмеринки, чи з Западної?
Та ні, - кажу, - Я з Черкас. А акцент - то й не акцент зовсім, а якраз українська мова.
- То чо ти такий українець не оддихаїш у вільній Україні?
- Ви дуже привітна, - кажу і йду до сусіднього купе, щоб не псувати собі настрій.
Тітонька додає ще щось і продовжує обговорювати мій акцент із сусідами. Я не реагую.
- Захар, не звертай уваги! - стукає по плечу Євген, помітивши, що я став дещо понурий.
- Старий, все добре! - відповідаю. - Просто після того, як, об'їхавши пів Криму, я не почув жодного мовного нарікання, вже не сподівався що хтось мені в поїзді суржиком розповідатиме про мій "акцент".
2 
1
Коментарі
34