Кримчанам українська мова - екзотика

Українська мова в Севастополі часом випірнує, як дельфін. Так само рідко, і так само нечасто допливає до залюднених берегів.

Найнапруженіше за час моєї мандрівки на таке явище реагували водії маршруток. Давали відчути себе іноземкою - демонстративним мовчанням, коли запитувала про зупинки. Але, на відміну від водіїв, скажімо, на Львівщині, ці не так полюбляють російський шансон. Кількоро вмикали "М'юзик радіо" і їхали під українську музику.

Після невдалих спроб купити кавуна на севастопольському базарі довелося перейти на російську. Бо люди перепитували, що я маю на увазі.

Але здебільшого севатопольці українській раді. Не зрозуміла мене тільки пара туристів із запитанням "чьо". Виявилися воронежцями, які тут ні мови, ні міста не знають. Інша пара довго зважувала слово "останній", коли запитала їх у черзі, чи не вони останні. Хлопець спантеличено мотнув головою, мабуть, послуговуючись інтуїцією, а дівчина, позираючи на мене з-за спини, зашепотіла до супутника: "На каком это"? - "На украинском". Відчула себе папуасом з Нової Ґвінеї.

По п'ятьох днях перебування в місті я помітила, що севастопольці люблять вживати окремі українські слова, ніби присмачувати ними свою мову.

- Понимаете, мы хоть тут и привыкли купаться, а вода тут все-равно грязная, - говорить сивий пенсіонер огрядній сусідці, з якою увійшли в море біля причалу катерів. - В Херсонесе она просто джэрэльная, просто! Не поленитесь поехать. Я туда хоть раз на неделю, а выбираюсь.

Я не хочу, чтоб мой ребенок бухал и грубил мне. А тебя это не касается, тебе байдужэ.

В маршрутці чую, як фарбована білявка років сорока обурюється по телефону до свого чоловіка:

- Я не хочу, чтоб мой ребенок бухал и грубил мне. А тебя это не касается, тебе байдужэ. Ты воспитывать его не собираешься.

На пляжі засмаглі інструктори з розваг катають людей на водних мотоциклах і "таблетках". Не можуть зібрати групу на "банан". Гукають до трьох росіянок, які "акають" на найближчих шезлонгах:

- Девчата, поехали на банане! Может дельфинов пабачим, чи як? Вчера были!

В один з вечорів я заблукала. Сам-один на всю вулицю біля "Парикмахерской" сидів і курив 50-річний чоловік. Запитала, де вулиця Чернишевського. І тут цьому запитанню вперше неприховано зраділи:

- Как приятно услышать родную речь! А то живу с этими волками з 97-го. Сам я с Волынской области. Как женился, так и остался. Да я сам найду вам ту улицу.

Дійсно знайшов. Заходив аж у перукарню запитувати.

І врешті схотіла я квасу. Продавчиня "Крымского кваса" наливала й усміхалася:

- Здалеку йдете до моря, що так хочете пити? То півтора кілометри дороги. Трохи важко йти в гору. Нічого, за кілька днів звикнете.

×