Часто про чиюсь смерть кажуть "зіграв в ящик", а от англійці говорять конкретно — "вирушив на 6 футів вниз". Це дорівнює приблизно 2 метрам, могили саме такої глибини копають у більшості країн світу.

Європейська традиція ховати на глибині 2 метри з'явилась у XVII столітті. У 1655 році, коли в Англії лютувала епідемія чуми, мер Лондона видав указ, аби усіх померлих закопували в землю на глибину не менше 6 футів. На думку міського голови, саме двометровий шар землі міг захистити живих від зарази, поширюваної трупами.

Раніше, якщо у заповіті покійного не було особливих вказівок, родичі замовляли гробарям яму на свій розсуд. Таким чином мертве тіло могло опинитися на три метри нижче рівня землі або взагалі, бути присипане півметровим шаром глини і каміння.

Нерідко могили розкопували дикі собаки або лисиці, землю розмивало водою або видувало вітрами — і небіжчики виявлялися на поверхні. Особливо це траплялося на кладовищах в бідних районах європейських міст, де багатьох ховали без труни.

Що каже з цього приводу офіційна наука?

 

В першу чергу, шар ґрунту над тілом повинен надійно ізолювати зовнішній світ від плоті, що розкладається. Цей процес являє серйозну небезпеку для живих людей. При гнитті мертвого організму розмножуються бактерії і виділяються токсичні речовини, які можуть викликати отруєння живого організму або призвести до смерті. Особливо небезпечними вважаються хвороботворні мікроорганізми, що розкладаються в тілі людини, яка померла від якоїсь інфекції. Активне розкладання решток відбувається перші 7 років, наступні 8 років відбувається повний процес мінералізації і могилу можна використовувати повторно.

Крім того, тіло вимагає до себе поваги, тому глибина могили повинна зробити мерця недоступним для птахів, тварин і вандалів.

Могила повинна бути захищена від природної стихії — повені, зсувів, землетрусів, вивітрювання. Два метри — це достатня глибина для того, щоб перестрахуватися від цього. При цьому грунтові води, як правило, залягають нижче цієї глибини і не можуть пошкодити поховання зсередини.

Нормами передбачено, що відмітка дна могили повинна бути вище позначки стояння ґрунтових вод мінімум на 0,5 м. При цьому відстань від поверхні землі до кришки труни повинно бути не менше 1,5 м. Рекомендована глибина могили — 2-2,5 м, а висота надмогильної насипу — від 0,3 до 0,5 м. Насип є додатковим захистом могили від дії поверхневих вод, вона повинна виступати за краї могильної ями.

Як ховають померлих в інших країнах світу

Багатоповерхові поховання починають робити не тільки вглиб землі, але й у вигляді вертикальних будівель, за типом хмарочосів. Вони актуальні за двох причин: у мегаполісах просто не залишається місця на традиційних кладовищах, плюс деякі релігії (юдаїзм та іслам) забороняють кремацію.

 

В країнах, де сповідують християнство, вимоги до глибини поховання особливо строгі. Це пов'язане із церковними канонами. Християнин має бути похований на освяченій землі. Вважається, що освятити можна лише верхні 3 метра ґрунту, не більше.

Самогубці, лицедії і злочинці могли бути поховані як за огорожею церковного цвинтаря, так і в його межах. Щоб дотриматися пристойності і не оскверняти тілом грішника церковну землю, достатньо було закопати його глибше, поза зоною досяжності освячення.

У Румунії необхідно купувати постійне місце на кладовищі. Родичів на ньому можуть ховати "поверхами". При смерті чергового людини труну виймають, яму поглиблюють, і в ній поміщається вже два ящики. При цьому місце можна продати при переїзді або втратити, якщо довго за ним не доглядати. А жителі сільської місцевості мають право не користуватися цвинтарями, а хоронити на власних земельних ділянках.

В Російській імперії англійська манера ховати на глибині 6 футів прижилася завдяки Петру I. У 1723 році цар наказав особливим указом ховати небіжчиків на глибині 3 аршинів, тобто трохи глибше 2 метрів. Але згодом, недотримання указу, поганий стан кладовищ призвели у 1771 році до чуми. Олександр I ввів покарання за "похоронні злочини" - недотримання норми глибини могили.

×