Попри постійне реформування освіти жоден український вуз так і не може потрапити до 100 найкращих у світі вже декілька років. Так, у недавньому рейтингу Топ-100 репутації світових вузів, складений британським виданням "The Times", не увійшов жоден український університет. У нього не увійшов також жоден університет країн СНД, крім МДУ імені Ломоносова, що зайняв 33-е місце. Перше місце у рейтингу посів Гарвардський університет. Друге місце дісталося Массачусетському технологічному інституту, третє - Університету Кембриджу. Далі в десятці йдуть Університет Каліфорнії в Берклі, Стенфордський університет, Оксфорд, Прінстон, Токійський університет, Єль, Каліфорнійський технологічний інститут.
Сергій Дацюк, філософ, 46 років.
Які проблеми в сучасної освіти?
- Основна проблема освіти в тому, що ми зараз не знаємо нащо вона нам треба. Традиційно вважається, що освіта потрібна для того, аби залучати людину до суспільства. Але зміни відбуваються так швидко, що ми встигаємо лише включити людину в минуле суспільство. Тому освіта має не лише соціалізовувати людину, але й готувати її до майбутнього, яке завжди інше, ніж теперішнє й минуле. Ці функції освіта в Україні не виконує. Перехід до болонської дурниці тільки закріпить цю систему. Тобто ми нормалізували освіту індустріального, масового типу і знищили всі інші типи освіти — родову, ремісницьку, освіту на теоретичному ґрунті. Зараз ми стихійно намагаємось освоїти інформаційно-технологічну освіту, але вона не включена до Болонської системи.
Щоб ви порадили молодій людині?
- Спробуйте повчитись у різних середовищах, я маю на увазі професійні середовища, а не навчання за кордоном. Тобто серед людей, які є носіями вміння, що передаються лише з покоління в покоління: художники, кінорежисери, спортсмени. Варто побувати в різних середовищах, щоб мати уявлення про різні способи отримання освіти. Кожен день наші студенти можуть бачити, що все не так, як у підручниках. На жаль, зараз вся дискусія в суспільстві щодо освіти йде по таких напрямках: 1) як оцінювати знання 2) як вберегтися від корупції. Ніхто не говорить про зміст освіти, ми говоримо про форми, не займаючи фундаментальних речей.
Який це має вплив на науку?
- В науці у нас наклалися два важливі процеси. По-перше, в науки серйозні проблеми в усьому світі. Наука відчула певні межі. Щоб розвиватись, їй треба зрозуміти кризу в середині себе й зробити революційний крок вперед. По-друге, в Україні, з точки зору науки, кожна наступна влада тупіша попередньою, адже зменшує обсяги її фінансування. І в мене серйозна підозра, що наступна влада буде ще дурнішою.
Є Академіка наук, є дисертації, є ВАК?
- Розумієте, критеріїв науки не так багато. Це індекс цитування, кількість Нобелівських лауреатів або людей, які визнані в усьому світі та значення науки в реальних доходах. Скільки у нас новітніх технологій, відкриттів? Дисертація критерієм науки не є, бо вона захищається своїми серед своїх. Це лише належність до цеху, до науки вона має дуже опосередковане відношення. Можна бути вченим, не захистивши дисертацію, і можна не бути вченим, захистивши дисертацію. У нас чомусь науку оцінюють через кількість дисертацій та кількість людей, які мають наукові звання. Але ж сьогодні це до науки не має жодного відношення. Можна навіть вивести прямо-обернену залежність: чим більше у нас професорів та дисертацій, тим менше у нас науки. Це смішно, але так.
А нащо тоді вони існують?
- Кожен суспільний інститут має свою інерцію. Поки всім не стало очевидно, що в такому вигляді наука існувати не може, вона ще буде існувати. Але в кінці кінців це все відімре тихо й спокійно, без будь-яких революцій. Питання не в цьому, питання в тому, що ми отримаємо на місце цієї системи. Нові наукові інституції вже будуть пов'язані не з державою. З корпорацією та самоуправними громадами, можливо, але не з державою. Українська держава вже розписалася в неспроможності фінансувати українську науку.
1 
1
Коментарі
22