У квітні цього року Києво-Святошинський райсуд столиці почав розглядати справу 42-річного Вадима Лопачука. Торік 21 листопада він збив джипом трьох школярок. Діана Кришталь, 7 років, загинула, а сестри 7-річна Яна та 13-річна Юлія Дворники травмувалися.
— Очевидці хотіли розірвати його на шматки, — зітхає перед засіданням мати дівчат Наталія Дворник, 34 роки. — Але ми настояли, щоб усе було по закону. Тепер жалкуємо. Видно, що суд підкупили. На перше засідання нас навіть не запросили.
Лопачук родом із Дніпропетровська. Із дружиною і двома доньками мешкав у власній квартирі в Києві. Працював директором товариства "Бородянський екскаватор". Уранці того дня їхав селом Петропавлівська Борщагівка до столиці. Кришталь переходила дорогу по пішохідному переходу. Дворники йшли узбіччям, їх відкинуло ударом. Діана померла на руках у батька на місці аварії.
За порушення правил дорожнього руху, що спричинили смерть, чоловікові загрожує до 8 років позбавлення волі. На попередньому засідання він не визнавав провини. Його адвокат запевняв: машина їхала зі швидкістю 20 км/год. Збила дітей тому, що їй створили перешкоди інші автівки.
— Батько Діаночки побілів, коли таке почув, — згадує Наталія Дворник. — Він же все бачив. Дорога була чиста. Дівчинка пройшла половину пішохідного переходу, як на шаленій швидкості налетів той джип.
Підтримати Вадима прийшла дружина Ірина Лопачук. Жінка спокійно слухає, підпирає підборіддя рукою. Поруч сидять двоє чоловіків.
— Розрив селезінки, крововилив у корені легень, у печінку, надниркову клітковину, шлуночок серця, — заступник обласного прокурора зачитує, які травми спричинили смерть Діани.
Суддя Владислав Лисенко позіхає. Сміється, коли читає адреси свідків
29-річна Лілія Кришталь починає тремтіти й плакати. Сльози витирає її 35-річний чоловік Віталій. Поруч сидять Дворники.
У той час, коли зачитують обвинувачення, суддя Владислав Лисенко позіхає. Сміється, коли читає адреси свідків. "У документах одна вулиця написана зі смішною помилкою", — пояснює. Виганяє із зали журналіста, який хоче сфотографувати Лопачука.
Дворники вимагають 600 тис. грн морального й матеріального відшкодування, Кришталі — 1,5 млн.
— Скажіть, у чому конкретно полягає ваша моральна шкода? — перепитує суддя Кришталів.
Батьки Діани від хвилювань не можуть говорити. Довго мовчать, зітхають, витирають сльози.
— Ми втратили єдину дитину, — тихо каже чоловік. — Її не можна виміряти у гривнях.
— Моїм донькам ще треба лікуватись, — додає Наталія Дворник. — В обох досі болить голова, з ними працює психолог. Меншій Яні за кілька років треба робити операцію — виправляти вдавленого носа.
Ірина Лопачук здивовано дивиться на чоловіків, які сидять поруч. Ті усмішками підтримують жінку.
— Раніше Лопачук викручувався, а тут раптом почав визнавати провину, — говорить адвокат потерпілих Віталій Гордієнко. — Очевидно, найняв нового захисника. Той пояснив, що каяття — це полегшувальна обставина. Тоді для водіїв, які збивають людей, дають усього три роки. Можливий умовний термін, без ув"язнення.
Суддя призначає дату наступного слухання.
— Усе нормально, до трьох, — відповідає по мобільному чоловік, який сидів поруч з Іриною Лопачук.
За словами потерпілих, до суду родичі Лопачука не вибачалися й не пропонували допомоги.
— Зараз смішно чути про каяття, — каже наостанок Наталія Дворник. — Лопачук бреше. У грудні до нас додому приїжджали його дружина з кумом Русланом Орлюком. Влаштували скандал. Мовляв, Новий рік на носі, а Вадим через нас у СІЗО сидить. Ніхто й копійки не дав на лікування наших доньок. А через п"ять місяців перерахували 20 тисяч гривень. Без пояснень чи вибачень, як подачку. Ми не взяли тих грошей.
За кілька місяців перед судом Ірина Лопачук розмовляла і з Лілією Кришталь.
— Сказала, якщо Вадим сяде, то її діти залишаться без майбутнього, — згадує жінка. Вона бліда, в чорному одязі й хустці. Постійно плаче та дивиться на мобільний, де сфотографована картина, яку намалювала її донька. — І ми в цьому будемо винні. А для нас уже нічого не існує, крім спогадів про Діаночку. Плачемо день і ніч... Я хворію, не впевнена, що народжу ще.
Кришталі родом із Вінниччини. У Києві працюють понад 10 років, орендують житло в приміському селі Жуляни. Лілія — розподільник робіт у "Метробуді", Віталій — монтер на станції технічного обслуговування автомобілів.
3 
1
Коментарі
7