30 березня у селі Сапіжанка Шаргородського району Вінниччини три подвір'я провалились у 50-метрову штольню — колишню шахту з видобутку ракушняку. Решта будинків на вулиці продовжують осуватися.

— Ракушняк у нас видобували років 50 тому, — каже місцевий підприємець 63-річний Микола Грендач. — Над видобутком стоять усі 80 будинків на вулиці Дзержинського і сотні гектарів поля навколо. Мій тракторист недавно орав поле і ледь не провалився разом із трактором. Торік я поставив за 6 тисяч гривень ворота на вхід до штольні, але попередній орендар Василь Лозовий їх украв. Досі нелегально видобуває камінь і мучку. Набиває кармани, а сільський голова його прикриває. Гірпромтехнагляд давав голові десятки приписів — ігнорує.

Зранку 1 квітня на вул. Дзержинського збираються місцеві. Оглядають обвалені споруди, намагаються витягти з-під них уцілілу техніку. Збирають підписи, щоб створили державну комісію та обстежили вулицю. В обвалені двори зайти неможливо. Доводиться переступати через зруйновані стіни.

У дворі 77-річної Марії Наавгуст стояли дві хати. Стара, в якій жила господиня, впала зовсім, усе начиння знищене. У новій, де мешкала її сестра з донькою, впали кілька стін і дах. З її веранди встигли винести морозильну камеру. У кімнати люди бояться заходити.

— Тріщати все почало опівдні, — згадує 55-річний Микола Наавгуст, син господині. — Коли все стало падати, мама побігла випустити курей. Там, біля курника, її і привалило. Зараз у лікарні, у неї сильні ушиби, але кістки цілі. Тітки з двоюрідною сестрою в той момент дома не було.

Микола обходить руїни. Каже, матір урятував сусід Федір Кісан.

— Секунда — і хати як не було, все пішло у вирву, — згадує 35-річний Федір Кісан. — Я чув, як баба Марія закричала. Піввулиці збіглися, але всі боялись до неї йти. Я побіг. З-під завалу побачив бабин носок. Зсередини чув стогони. ­Добре, що неділя була. Збіглися хлопці, принесли домкрата, ломи. Підважили стіну й витягли бабу. Вона вижила, бо стіну зупинила вкопана в землю залізна драбина.

У сусідньому дворі голосить 69-річна Наталія Петрук. Її хата потріскалась, але вціліла. Літня кухня, де господиня жила зі старшою донькою Надією, впала. Родина залишилась без одягу, документів, техніки, їжі — у провалля впав погріб із картоплею та консервацією. Худобу з хліва встигли вивести.

— Я була з молодшою донькою Марією на полі, картошку садили, — згадує Наталія Петрук. — Надя в хаті. Побачила, що грубка від стіни відходить і прибігла до нас. Встигла. Те місце, кудою вона бігла, за секунду стало вирвою. У хаті лишилися паспорти, документи, 16 тисяч гривень, які на похорон відклала.

До двору Петруків треба проходити крізь повалені дерева та глиби ґрунту.

— Ми ще надіємось витягнути картошку з погріба, — каже її донька 40-річна Марія Кісан. — Бо, як не засадимо город, буде голодовка. У мене троє дітей, одна вчиться, інша хвора на ДЦП. Мені зробили операцію, зараз треба чоловіку робити. Мамі та сестрі доведеться хату нову купляти. Ще повезло, що сестра вижила. Якби пішла у вирву, то й могили не мали б.

Третій обвалений двір — 56-річної Ірини ­Грабчак. У момент обвалу жінка була у сестри, її чоловік — на заробітках. Син Руслан дивився телевізор.

— Я зранку була в церкві, потім пішла вийняти сестрі з льоху бараболю, — згадує Ірина Микитівна. — Руслан побачив, що на нього стеля падає, вискочив. Не знав, що робити. Я йшла городами додому, зустріла Петра Андрусишина: "Не знаю, як твоя хата, а Маріїна вже потонула". Доки добігла — чуть серце не стало. Зараз ночую в синовій хаті, але вона теж просідає.

Земля у Сапіжанці осідає 19 років. Перший обвал стався 1995-го. Тоді на кілька метрів просіли 36 га поля. Вісім років тому у дворі Любов Свентух утворилась вирва.

— Коли все обвалилося, мій син Павло був у сусідів. Зараз спати не може, прокидається від кожного шороху. Думає, що хата йде під землю, — згадує останній обвал 42-річна Любов Свентух. — Вісім років тому кусок подвір'я провалився, коли яму під погріб копали. Приїжджала комісія, але сільський голова повів її показувати вирви на полях. Торік пасли череду, то телиця провалилась. Усім селом діставали.

Місцеві проводять до штольні. Вхід до копальні — за 100 м від будинків. Підземелля має розгалужену систему ходів. На місці, над яким впали хати, стоять кілька комбайнів з вирізання каменя. Кам'яні підпорки стелі зрізані.

— У фірми, що видобувала ракушняк, ліцензія закінчилась 2011 року, — каже Микола Грендач. — А вона продовжила рити. Зараз сільський голова задурює всім постраждалим голови. Каже, дамо вам, баби, по 50 тисяч. Я вимагаю по 300 тисяч.

Сільський голова Сапіжанки Петро Фомишин з'ясовує, скільки у зоні ризику домоволодінь на вул. Дзержинського. ­Своєї­ провини не вбачає, бо копальня — за межами села.

— Прокуратура з'ясовує обставини цієї надзвичайної ситуації, — каже сільський голова. — Якщо мою провину доведуть, я готовий нести відповідальність. Щоб люди могли жити далі, треба 300 тисяч гривень.

Селяни збирають потерпілим гроші й харчі. Підприємство "Гервінпроект-Вінниця" має надати експертну оцінку, чи можна жити на вул. Дзержинського.

×