— За останні дні схуд на 4 кілограми, джинси ледь тримаються, — поправляє пасок бронзовий призер-веслувальник Лондонської параолімпіади 2012-го, полтавець Денис Соболь, 26 років. Він інвалід другої групи по зору. — Постійно на нервах. Не думав, що так усе обернеться, — з-під чорної плетеної кофти визирає комір сніжно-білої сорочки, тримає теку з паперами. Запрошує до кав'ярні.
— Дома ніяк поговорити, — додає. — У нас будинок на 25 "квадратів", дві невеликі кімнати. Там мешкають бабуся з дідом, мама, я, двоє молодших братів і сестра. Старший брат окремо став жити. Вітчим прописаний, але з нами не живе. По всіх кімнатах ліжка стоять.
Замовляє каву з лимоном. Руки тремтять, переливає на блюдце.
— Інші меблі просто не вміщаються, — продовжує. — Кухня в коридорі. Там місця хватає на одну людину. Як брат ночує, 23-річний Микита, мусимо розкладушку доставляти. Кімнату, що колись кухнею була, переробили на спальню для дідуся та бабусі.
Мати Ольга у декретній відпустці з 5-річною Амелією, 2-річним Тимофієм і 9-місячним Назаром. Раніше працювала в банку.
— 16 років професійно плаванням займаюся. Вертався з перемогою з Лондона, у Києві нас вітали прямо з борту літака, — дістає фото. Там він із матір'ю та тренером. Тримає букет соняшників. — Коли приїхали до Полтави, в усіх була ейфорія. Хотіли привітати офіційно. Обіцяли, що Азаров приїде. Але перенеслося і нас привітали за 5 хвилин перед якоюсь виставою у театрі.
Дзвонить телефон, Денис вибачається, виходить із кафе. Повертається усміхнений. Каже, телефонувала його дівчина.
— Після перемоги вирішив добитися житла. У законі президента зазначено про поліпшення соціально-побутових умов для призерів параолімпіади, — супиться. — Чув, людям за цим законом квартири давали. Вирішив записатися на прийом до міського голови Олександра Мамая. Його тричі переносили. Коли потрапив, прийом тривав півтори хвилини. Встиг показати копію указу. Виділив головне маркером. Мер сказав, буде вирішувати.
За два місяці з мерії написали: причин надавати житло немає. Запропонували взяти пільговий кредит.
— Маю зарплату 1200 гривень та мінімальну пенсію з інвалідності. Разом це трохи більше 2 тисяч. Жоден банк не дасть кредит, — розводить руками. — Ще раз хотів потрапити до міського голови. Та його заступник сказав, що на те немає причин. Надіслав листа на Адміністрацію президента, на віце-прем'єра і Міністерство молоді та спорту. Тоді поставили на пільгову чергу. З телебачення подзвонили.
Сюжет вийшов у середу ввечері. У четвер пів на восьму ранку матері Дениса на мобільний зателефонувала Київська районна служба захисту дітей з ініціативи обласної.
— Хотіли відібрати молодших братів та сестру, — додає. — Начебто у нас жахливі умови для проживання. Приїхали троє людей з комісії. Передивилися все дома. Діти чисті, нагодовані, умови нормальні. Ввечері губернатор на телебаченні сказав, що ніякого тиску на нашу сім'ю немає. А наступного дня приїхали ще три перевірки. Вдома перевернули все. Рахували навіть спідню білизну на кожну дитину. Потім залишали у спокої. Визнали, що дітей не заберуть.
Запропонували кімнату в гуртожитку. Сказали, це все, на що можу розраховувати. Мені в інтернеті люди гроші на квартиру почали збирати, але я не хочу. Все життя займаюся спортом, хочу добитися по закону, а не ходити з простягнутою рукою. Це не моя була вигадка квартиру отримувати, цей закон президент написав.
Готуюся до чемпіонату світу. Намагатимуся виграти "золото".
1 
1
Коментарі
1