14-річного Артура Башинського зґвалтували в СІЗО

 

— Того дня я збирала чорницю. Коли повернулася додому, подзвонив адвокат: "Ви знаєте, що з вашим сином? Він у лікарні". Я подумала, що захворів. Хіба можна було уявити, що з нього так по­знущалися? — говорить 35-річна Тетяна Башинська із села Довбиш Баранівського району Житомирської області. Два місяці тому її сина 14-річного Артура зґвалтували шваброю двоє співкамерників у Житомирському СІЗО №8. Туди він потрапив після кількох крадіжок.

3 липня Артура забрали в обласну дитячу лікарню з розривом прямої кишки та нагноєнням. За його словами, з нього три дні знущалися 17-річний та 18-річний співкамерники.

— Мені не давали зустріться з сином. Удалося раз побачитися на відтворенні злочину. Вже тоді помітила шось неладне, він став якийсь заляканий. Спитала, як справи, а він очі опустив. Телефона, щоб поговорити, в нього не було. Добре, хоч передачки віддавали, — розповідає мати. — Приїхала в лікарню 6 липня. Син уже три дні лежав у реанімації. Його ще й током мучили. Не вірю, що працівники не чули криків. У лікарні палату оточили охранніками. Я кричала їм: краще б у камері так охраняли!

Лікарі повідомили: через зґвалтування в Артура всередині все загнилося. Був на межі життя і смерті. За кілька днів медики сказали: 40 відсотків, що житиме. Після реанімації лежав у лікарні два тижні. Потім виписали додому. Але стало погано, крутилася голова — знову треба лікуватися.

Пряма кишка в нього стирчить із животіка. Щоб сходити по нужді, треба чіпляти спеціальний мішок. У нашій аптеці таких немає, треба їхати в Житомир за 70 кілометрів. Моя мати теж лежача. Кручуся між нею і сином.

Про те, що сталося, ми не говоримо, — продовжує Тетяна Анатоліївна. — Розповів тільки, що з ним так поступили, бо не хтів тим хлопцям стірать і прибирати. Зараз почав малювати, пише вірші. Цього раніше не замічала. В лікарню приходив психотерапевт, сказав, що все нормально. Але дитина щоразу плаче, коли згадує ті дні.

Артуру Башинському зробили дві операції. Потрібна ще одна.

— Його привезли в дуже тяжкому стані, — каже начальник медичної частини обласної дитячої лікарні Микола Бобер. — Та зараз — уже в нормі. Про інвалідність не йдеться, хіба будуть ускладнення.

Артур із матір'ю та бабою живуть у Довбиші. Батько 41-річний Валентин — у сусідньому селі за 9 км доглядав хвору матір. Зараз — в АТО. Тетяна Башинська не працює. Артур — єдина дитина в сім'ї. Цього року закінчив восьмий клас.

— Хто знає, в кого вдався. То магазини обібрав, то машину угнав. А сім'я нормальна. По мамі видно, що трохи вживала спиртне. Та зараз — ні. У дворі чисто, город прибраний, — каже Ольга Валентинівна із сільської ради, прізвища не називає.

Прокуратура та міліція не розголошують імен співкамерників. Відомо, що обоє — з міста Бердичів. У СІЗО перебували рік за умисне вбивство та підпал тіла.

— Вони кажуть, що йде слідство. А самі їздять у Київ і, мабуть, вирішують питання, як усе зам'яти. Артура та його матір не визнано потерпілими. Це свідчить про затягування справи, — говорить місцева правозахисниця 64-річна Галина Чижова. — Ми проводили пікет біля обласної прокуратури, писали листи в Генпрокуратуру. Жодної відповіді.

×