У лютому та березні на кілька тисяч падає ціна на робочих коней. Кормів мало, а роботи в полі ще немає. Тому це найкращий час для купівлі такої худоби, кажуть продавці.
— Якщо воно путьове, на нього завжди ціна, — не погоджується 50-річний Зеновій Цінурчин із села Росільна Богородчанського району на Івано-Франківщині. — Доброго коня гарний ґазда погано не продасть. Докупить харчів і дотримає. Буває, в людини біда, треба гроші, то віддасть. На цьому ґендлярі добре заробляють. Куплять дешевше, за пару місяців продадуть дорожче.
Тримає й продає коней понад 20 років.
— Не маю щоту, скілько їх було. Як був дужчий, молодший, то й по 10 тримав. Тепер одного маю і того продаю, бо хочу купити кобилу. Вона до їди краща. Кінь перебірливий. Запаху від кобили менше, й чистіша.
Олександр Марчук із міста Дунаївці на Хмельниччині радить придбати жеребця.
— Була в мене кобила, то наполовину менше тягла, ніж тепер жеребець. Вона тонну ледве волочить, а він у півтори впрягається й рівно йде. Головне, щоб не норовливий. Бо як упреться, то бий, кричи, а він не з місця. Спокійного вибирайте, щоб йому років 5 було. Уже навчений ходити у возі, плуга тягти, верхи поїдеш. Можна й молодшого, але той іще не вміє всього. За доброго догляду жеребець 30 років живе. 10 — то ще молодий.
Коня купують не на базарі, а дома в господаря. Придивляються до нього кілька днів. Новий власник має сам запрягти. Побачить, чи спокійний, чи вміє ходити в упряжі, чи не б'є й не кусає. Слід проїхатися й перевірити, як кінь виконує команди рушити, зупинитися, повернути. Обов'язково заїхати на трасу, аби пересвідчитися, чи не боїться машин.
— Доброго коня, як і корову, зі свого села не пустять, — говорить Зеновій Цінурчин. — Із рук у людей — то надьожно, а на базарі хтозна, що то за кінь і чим він дихає. Колись, було, в колгоспі вкрадуть і ведуть на базар. Тепер такого нема, але в ґазди походиш день-другий, сам запряжеш, проїдеш, а на базарі гроші віддав — і будь здоров. Ну дасть продавець адресу, а чи він там живе — хіба знаєш.
Аби перевірити, чи тварина здорова, радить дати їй холодної води. Хвора кашлятиме. Тоді прогнати галопом і послухати, як дихає.
— Якщо, віддихуючись, хрипить, наче гармошку розтягує, чи тягне в себе живота, то має дихавицю, проблеми з легенями. Але то вже потім. Спершу дивляться на голову. У старого коня нижня губа висить, над очима ями. У коней червоної масті з віком голова сивіє. І як дуже білий, то це не сіра масть, як часом кажуть, а вже постарів і посивів.
Варто подивитися на коня ззаду, чи нема між клубами горба. Таких називають ракуватими й не купують, бо тварини швидко втомлюються. Після роботи можуть відходити кілька тижнів. Бракують особин із рідкою гривою.
— Як грива рідонька, то день їдеш, а місяць годуєш. Охляне, схудне. Помежи люди ним встид виїхати. А як грубий, файний, грива на два боки, то варто й Снігурку прокатати.
Для східних та центральних регіонів України підійдуть менш дужі коні, бо дороги там ґрунтові, рівні. На кам'яні ґрунти гірської місцевості купують коней на коротких товстих ногах із широкими копитами. Такі витриваліші.
— У нас коні в лісі зривають ноги. Тому купують сильні породи. Є такі невисокі карпатські коники. Коротка й груба шия, порослі шерстю ноги. Пильнуйте, аби передні були в гарних підковах. Тільки ожеледь — посковзнеться чи поїде вниз по схилу, то враз падає на передні ноги, вдаряється головою й вибиває зуби.
За старим звичаєм, дивиться коням у зуби. Збоку, де їх немає і тварина не прикусить, закладає пальця і витягує язика. Дивиться на виїмки на зубах. У молодого коня віком 5–6 років у них вміщується зернина вівса. Що старший, то стертіші зуби і виїмки дрібніші. Якщо їх немає, тварині понад 15 років.
Найбільше кидав 50 гривень
— Голим коня не продають, — говорить Зеновій Цінурчин. — Він має на шиї мотузок. Краще путо, яким йому на випас зв'язував ноги. Тоді добре ведеться купцеві з конем, а продавцеві з грішми.
Коли кінь перевірений і сторгований, купець віддає гроші до рук продавцеві. Той бере худобу за мотуз на шиї й підводить до нового господаря. Коли той візьме коня за мотуз, продавець одразу витягає купюру із вторгованих грошей і кидає на землю.
— Це називається "на гонор", — пояснює Зеновій Цінурчин. — Можу "десятку" кинути чи "двадцятку", як проданого коня оцінюю. Найбільше кидав "п'ятдесятку", бо дуже файного коника продав.
Гроші піднімає новий власник коня. Має їх віддати на церкву. Тоді кінь буде здоровий, довго житиме й служитиме новому хазяїнові.
1 
1
Коментарі