У серпні вдруге косять сіно — отаву. Роблять це на світанку, коли повня.
— Трава тоді повільніше відростає, але сіно — поживне, бо в цей час усі соки в стеблі, — розповідає Валентина Фіоктистова, 51 рік, із селища Хороша Гайсинського району на Вінниччині.
У серпні вона викосила свій луг біля річки. Доти знімала траву наприкінці травня. Через дощі трава швидко поросла, тому коситиме ще у вересні–жовтні.
— Люцерну і клєвер кошу й у листопаді, до снігу. Якщо відросте і вдарить мороз, трава впаде, у ній заведуться миші. За зиму так виїдять коріння посіву, що весною нічого не зійде.
Скошене лежить два-три дні, його перевертають і складають в копицю.
— Якщо пересушиться й стане коричневе, буде несмачне і менш поживне. Але й мокре не можна складати, бо копиця може затлітися ізсередини. Тоді з неї піде дим. Таке сіно вже нікуди не годиться.
Копицю формують по колу діаметром до 2 м. Кладуть по краях, а середина наповнюється сама. Вона нагадує конус. Наприкінці траву осмикують по боках й викидають на верхівку.
— Копиця має бути обсмикана, наче гарно підстрижений чоловік. Тоді не затече і можна навіть не накривати. Але якщо копиця з грубих стебел — конюшини чи люцерни, її прикривають клейонкою.
Щоб сіно не прокололо її, під низ стелять рядно. Навкруги прикладають грубі патики, щоб трава краще вляглася. З чотирьох боків до кінців клейонки прив'язують закручені 1,5-літрові пластикові пляшки з водою.
— Якщо сіна багато, складають скиртою. "Дашок" роблять двоскатний, наче на хаті. Головне, щоб не було ям, бо затече. Кладеш жмут сіна, потім пристукуєш його вилами — й зразу видно, де ями. Туди треба класти більше.
Михайло Бурдяк, 72 роки, із села Город Косівського району на Івано-Франківщині окремо сушить верхове і низове сіно.
Перше косить у горах, низове — біля підніжжя. Сушить на "островах" — вкопаних у землю 2- чи 3-метрових верхівках смерек із гілками. Їх заготовляють, коли вирубують ліс. "Острів" витримує кілька центнерів сіна.
— На землі сохне довше, його можуть вимочити дощі. А на "острові" висихає за тиждень, — розказує господар.
З островів сіно складають у стіг. Його ставлять на дошки, що лежать на балках понад землею. Під сподом може пролізти кіт і половити миші, які селяться у сухій траві. Вода з гір теж тече під сподом.
Найбільш вітамінним є сіно з кримських степів, бо там велике розмаїття трав. Найкращий укіс — перший, травневий. Улітку сонце випалює луки і трава не така соковита. На півострові сіно скошують і збирають комбайном. Машина робить тюки, їх складають під навіс.
Сіно не можна зберігати на горищі хліва. Бо набереться запаху гною, і худоба відмовиться його їсти.
2 
1
Коментарі