Подружжя Оношенків з Черкас сім років тому переїхало жити у село. Щороку в листопаді садять часник.
— Працював на будівництві. На протягах та холоді підірвав своє здоров'я. Без ліків не обходився. А оце як переїхав жити в село, наче на світ народився, — каже Микола Пилипович. — Тут чисте повітря і вода не така брудна, як тече з крана. А основне — це часник. Їм його майже кожний день, то й про таблетки став забувати.
На присадибній ділянці з дружиною Галиною садять часник двічі на рік, щоб і весною мати зелень.
— Довго не зберігається, тож приходиться іти на хитрості. Спочатку його добре підсушуємо і складаємо у пастерилізовані бутлі. Банка повинна бути сухою, — говорить жінка. — Закриваємо щільно капроновими кришками. А ще на дно ложимо трохи солі, десь дві ложки. Тільки треба загорнути в матерію. Банки ставимо у сухе прохолодне місце — в комору. Якийсь рік зберігав у картонних ящиках, пересипав часник сіллю.
Головки зберігають також у парафіні. Перед цим просушують та знімають верхній шар лушпиння.
— Як висохне, то можна зберігати де завгодно. Дихає через стебло, а самі зубки захищені від вологи. Сусіди наші часник на весняну посадку зберігають у землі. Викопують глибоченьку яму, десь до півметра, і кладуть у целофанових пакетах. В кожному не більш як 2 кілограми. Закидають землею та встромлюють стебло соняшника. Воно пропускає повітря: й часник буде дихати, і місце видно. Весною викопують,частину садять, а то на їжу залишають.
Коментарі