Ексклюзиви
Понеділок, 28 липня 2008 15:54
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Замерзни!

 

Якось в Іст-Вілидж я зустрів колеґу зі Львова, із яким ми не бачилися років десять, тож охоче забрели до найближчого бару. Колеґа працював у театрі художником і приїхав до Америки з друзями на гастролі. Більшості декорацій вони, природно, не могли взяти на літак, тож весь реквізит довелося збирати в Нью-Йорку.

— Серед ночі, — розповідав товариш, — я подався до Сентрал-парку зрубати суху деревину, яку пригледів ще звечора. Але не встиг навіть замахнутися, як мене буквально засліпило прожекторами. Дивлюся — а це поліцейська машина і двоє ментів біля неї — щось горлають і цілять на мене свої гармати.

Я подумав, їм шкода того задрипаного деревця, ну, й пробую пояснити жестами, що воно сухе. А вони репетують іще голосніше. Я роблю кілька кроків у їхній бік і відчуваю — із їхньої інтонації, бо ж по-англійськи ні бум-бум, — що ще крок — і мені капець, пальнуть просто в писок.

І в ту мить мене мов осяяло: "Сокира!" Відкинув її вбік, і менти мене зразу скрутили й відвезли на постерунок. Ну, а вранці привели перекладача, і все обійшлося. Навіть не оштрафували. "Тобі пощастило, — сказав прекладач. — Могли спокійно всадити в тебе обойму — цілком законно".

— А що вони горлали?

— Frozen! Замерзни! Щось типу нашого "Ані руш!".

Менти мене зразу скрутили

Товариш допив своє віскі й сумно зітхнув:

— Уявляєш, від того часу навіть дивитися не можу на морожену птицю чи рибу, чи овочі.

— A деревце?

— Що — деревце? Я вернувся до парку і просто зламав його — серед білого дня. Ніхто у мій бік і не глянув.

— Ще по одному? — кивнув я товаришеві на склянку.

— Давай. Тільки, ради Бога, — без льоду!..

Зараз ви читаєте новину «Замерзни!». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода