Ексклюзиви
Понеділок, 22 лютого 2010 17:12
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Ввічливість

 

Цього разу я потрапив до купе з опасистим пакистанцем. Він їхав із Варшави, а я підсів у Любліні. За 2 год. між цими станціями він устиг наполовину спорожнити літрову пляшку "Фінляндії", тож почувався чудово. Другу половину він запропонував мені спорожнити разом. Я не великий любитель пиття в поїздах, але оскільки існувала реальна загроза, що він доп"є ту "Фінляндію" сам-один, я погодився. Тільки замовив для певності у провідника велику пляшку негазованої води.

Пакистанця звали Шагід, він навчався в Москві ще за совєтів, тож не лише добре пив, а й непогано розмовляв по-російськи. Невдовзі, однак, я переконав його, що до "Фінляндії" більше пасує англійська, тож ми перейшли з мови одних колонізаторів на мову інших.

Шагід любив Україну, бо вона продавала Пакистанові танки, і не дуже любив Росію, бо вона Пакистанові танків не продавала, натомість продавала всіляку всячину не зовсім братній Індії. До Києва він їхав у справах, про які оповідав неохоче. Зате охоче оповідав про свою країну, про чудовий народ, котрому просто ніяк не щастить знайти й обрати собі небрехливих і нескорумпованих політиків.

Ми перейшли з мови одних колонізаторів на мову інших

Коли я вже вкладався спати, він вибачливо попередив мене, що хропе.

— Мені байдуже, — сказав я.

І справді, я проспав безтурботно до самого Києва. Але вранці зауважив, що Шагід спить сидячи. Спершу я був подумав, що це наслідок учорашнього зловживання "Фінляндією", проте згодом він пояснив, що просто не хотів докучати мені хропінням, і тому не лягав. Він справді був надзвичайно ввічливий.

На прощання, щоб зробити мені додаткову приємність, він іще раз сказав, що любить Україну — бо вона дуже подібна до Пакистану.

Краще б він цілу ніч хропів.

Зараз ви читаєте новину «Ввічливість». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

37

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода