Вічність — це щось таке, чого неможливо збагнути, зате можна описати математичними формулами. На позначення вічності є навіть окремий значок — подібний до вісімки, тільки трохи видовженої та покладеної горизонтально.
Я зіткнувся з вічністю в німецькому місті Ессені, відвідавши аванґардову виставку Аттили Чорґі на Опернпляц. Людей було обмаль, тож доглядяч натхненно показував мені тонкощі вибагливих інсталяцій.
Найцікавішою виявилася скромна робота в кутку: два чорні диски, що трохи перекривали один одного. Обидва мали на краях симетричні розрізи зиґзаґоподібної форми — наче хтось провів по дисках ножем тремтячою рукою. Варто було, однак, увімкнути цю машину, як диски починали обертатися, за ними засвічувалася лампа. Ті ж отвори на них, які видавалися хаотичними розрізами, витворювали раптом, перекриваючись на великій швидкості, світляну вісімку — знак вічності.
Людські істоти загалом темні
— І що цікаво, — сказав доглядач, — коли рух сповільнюється, вісімка стає звичайною синусоїдою. А потім і вона гасне. Це як людське життя, — додав він, викладаючи чи то власні думки, чи то вичитане в буклеті. — Людські істоти загалом темні, але з їхнього руху, взаємодії і відчуття світла часом постає вічність. Це може бути любов чи релігія, чи спільна праця.
"Німці сентиментальні, — подумав я. — Але й українці — теж".
Свого часу я уявляв собі власне життя як гонитву на велосипеді по вертикальній стіні. Але ніколи не думав про нас усіх як про чорні диски з химерними розрізами, що утворюють, перекриваючись, світляну синусоїду. Або навіть, коли пощастить, — знак вічності.
А тим більше — каюся — не думав про доглядяча, який вмикає і вимикає цю химерну машину.
2 
1
Коментарі
2