Усе на краще

— Таки підписав той закон, падлюка! — каже дружина.

"Падлюкою" вона безвідповідально називає всенародно обраного президента, за якого проголосували майже 12 мільйонів співгромадян. Я особисто нічого не маю проти їхнього вибору. Мені лише шкода, що вони вибрали того добродія не тільки для себе, а й для всіх інших. Тобто ще для 30 з гаком мільйонів українців, які мають нещастя жити з ними і з тим добродієм у тій самій країні.

Але оскільки я трохи старший, то знаю, що все в цьому світі — на краще. Чи, як каже народна мудрість, немає такого лихого, щоб на добре не вийшло.

— І що ж тут доброго? — не розуміє дружина.

По-твоєму, краще було б, коли Янукович узагалі заборонив українську мову?

— Уяви собі, що ми маємо владу, яка краде зі швидкістю 60 тисяч доларів на хвилину. Або й більше — судячи із загальних злиднів та вартості закордонних маєтків, куплених нашими державотворцями. Чи хоч би з кількості люксусових авто на вулицях Києва.

— Уявляю, — киває вона, не надто й напружуючись.

— А тепер поміркуй, що краще: коли вони роблять це все під жовто-блакитними прапорами чи під своїми рідними, червоними? Коли держслужбовці хамлять чи беруть хабарі під портретом Грушевського, а чи Леніна-Сталіна-Януковича? Коли мєнти катують людей і роблять інші паскудства з тризубцями на кашкетах чи з рідними звьоздочками?

Дружина киває, але внутрішньо, бачу, не погоджується. Врешті каже:

— То, по-твоєму, краще було б, коли Янукович узагалі заборонив українську мову — замість ламати комедію з усіма цими двомовностями?

— Авжеж, — киваю, — це було би найліпше, що він міг би зробити для України!

Дружина дивиться на мене переляканими очима, тож я кваплюся її заспокоїти:

— Це було б справді найліпше. Але, боюся, аж так добре нам не буде. Не з нашим щастям!..

×