Ексклюзиви
Понеділок, 31 березня 2008 16:25
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Українська душа

 

Одна моя одеська приятелька втомилася слухати національні плачі про занепад книговидання та брак держпідтримки для вітчизняних геніїв. Позичила в колеґ трохи грошей, винайняла в сусідній бібліотеці невелику кімнату й назвала її провокативно "Українська книга". Можливо, вона очікувала погромів. Натомість до книгарні потяглися покупці — спершу поодинокі, потім постійні, а віднедавна, можна сказати, й масові.

Життя одеської ентузіастки, однак, не зробилося від цього легшим. Українські видавці, каже вона, мають гарну патріотичну звичку не виконувати замовлень або виконувати їх за кілька місяців. Невтаємниченим важко в це повірити, бо ж описана ситуація начебто суперечить елементарним законам бізнесу. Проте я вірю, бо час од часу отримую такі скарги й від закордонних колеґ.

Один iз чільних польських перекладачів написав мені нещодавно і-мейла. Він попросив принагідно перепитати одну київську поетесу, чи прочитала вона вже його переклади й чи не заперечує проти їхньої публікації. "Я розумію, — писав він, — що видання у Польщі не настільки престижні, як у Франції чи Америці, і що гонорари у нас теж не бозна-які. Але ринок загалом перспективний i інтерес до України поки що досить великий".

Можливо, вона очікувала погромів

Я відразу ж передав його клопотання згаданій поетесі, а принагідно додав дещо й від себе. Поетеса наступного дня таки відповіла, й перекладач того самого дня подякував нам обом. Я чемно вибачився і пояснив, що ми зовсім не зневажаємо польських перекладів, просто така в українців вдача. Головні наші заповіді — "Якось воно буде", "Скільки тої зими" і, зрештою, "Так отож…"

Я, однак, не написав йому найголовнішого: що та поетеса — моя дружина.

Зараз ви читаєте новину «Українська душа». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

8

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода