Понеділок, 08 лютого 2010 18:39
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Троянда

 

Його звати Олівер, йому 55 років. Має двох дітей, будинок під Гамбурґом і непогану працю у невеликій інтернет-компанії. Від більшості співвітчизників відрізняється лише своїм хобі. Ось уже вісім років їздить в Україну з гуманітарними вантажами для чорнобильців.

Кожного разу, перетинаючи український кордон, Олівер присягає собі, що ноги його більше не буде в цій хамократії й клептократії. Проте кожного разу, повернувшись до свого кубельця під Гамбурґом, він змінює думку.

Я давно намагаюся збагнути психологію іноземців, котрі добровільно вирушають у дикі краї — як доброчинці, місіонери, дослідники-антропологи, що вивчають місцеві мови, опановують звичаї, п"ють із тубільцями вогненну воду, їдять смажених черв"яків, танцюють довкола вогнища, — знаючи, що рано чи пізно їх усе одно — з"їдять.

Місяць тому Олівер простояв кілька днів на кордоні в Ягодині, бо бракувало якоїсь довідки. "За 300 євро справу можна полагодити" — натякав рожевощокий митник, але законослухняний Олівер вдавав, ніби не розуміє. Урешті, відкриваючи на морозі контейнера, він зламав собі руку і мусив-таки повернутися додому.

— Ну, тепер ти, сподіваюся, трохи перепочинеш від тих своїх мазохістичних подорожей? — кажу.

Одна половина квітки червона, друга — чорна

Олівер заперечливо хитає головою. Він мав трохи вільного часу і придумав емблемку для своєї доброчинної організації: такий собі "мирний атом", тільки між електронів, замість атомного ядра, — троянда. Одна половина її — червона, з зеленими пелюстками, друга — чорна, обвуглена.

— Тут бракує ще черв"яка, — кажу, — як символу української митниці.

— Багатьох черв"яків, — сміється Олівер.

— Можна й так, — кажу. — Але тоді це вже буде наш національний герб.

Зараз ви читаєте новину «Троянда». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

23

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода