Ексклюзиви
Понеділок, 22 листопада 2010 17:39
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Танці з вовками

Танці з вовками

Dances with Wolves — "Taнці з вовками" — так називався класичний фільм Кевіна Костнера. Його головний герой, білий, переходив на бік індіанців і гинув у кінці, захищаючи своїх нових співвітчизників від колишніх.

Мій колеґа, який щороку привозить із Канади студентів на літню школу, каже: в кожній групі незмінно трапляється кілька ентузіастів, які за шість тижнів перебування в Україні настільки вростають у нове середовище, що вже й не хочуть повертатися назад. Вони знаходять собі тут друзів і подруг, опановують мову і весело переробляють свої англосаксонські імена на індіанські. Себто — на українські.

Колеґа має щороку клопіт — повернути цих ентузіастів додому. Він уже знає, що говорити їм про наївність чи романтичне засліплення — марна річ. Тож апелює до правової свідомості. Для англосаксів, навіть інтеґрованих в індіанський світ, — це святе.

— Розумієте, — пояснює їм колеґа, — я зобов'язаний вас усіх привезти назад. Це — частина мого контракту. А тоді можете собі знову вертатися в Україну.

І дехто таки вертається.

Паскаль із Квебеку, правдивий француз, із новоприбулих, уже другий рік вивчає в Києві соціологію. Розмовляє по-українськи доволі добре, тільки дуже повільно.

— А як ти даєш собі раду, — допитуюся я, — коли хтось відповідає тобі по-російськи?

Розмовляє по-українськи добре, тільки дуже повільно

— Я кажу: "Перепрошую (пауза). Я по-російськи (пауза) не розумію".

— І що? Ніхто не дивується? Не питає, як таке може бути?

— Так (пауза), дехто питає.

— І що ти їм кажеш?

— Я їм кажу: "Бо я (пауза) — француз!"

"Шкода, що й ми — не французи", — міркую я.

Хоча насправді це, може, й добре. Бо тоді ми б не мали на  своєму боці Паскаля та інших ентузіастів — dancing with Wolves.

Зараз ви читаєте новину «Танці з вовками». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

16

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода