Справедливість

 

Моя теща була ґастарбайтером у Німеччині. Коли прийшли совєтські освободителі, то першим ділом спробували всіх дівчат зґвалтувати. На щастя, поблизу трапився офіцер, який вчасно спинив солдатську ініціативу.

Але пригоди дівчат на цьому не закінчилися. Із німецького табору їх перевели до совєтського, фільтраційного. Тещу допитував енкаведист зі щурячим писком. Він страшенно хотів довідатися, яке завдання для британської розвідки вона має виконувати після повернення до СССР. Теща не зізнавалася, тож ґебіст виклав найневідпорніший арґумент:

— Столько наших людей погибло. Почему ты выжила?!

Тещі було тоді 23 роки, і вона над такими складними метафізичними проблемами ще не задумувалася. Тому відповіла просто, як їй підказувала сільська логіка:

— А ви чому?

Ґебіст ледь її не прибив. Але на допити більше не викликав.

Невдовзі її перевели до іншого табору, де повели на допит до іншого енкаведиста, старого і втомленого.

Він переглянув її папери і скрушно похитав головою:

Ґебіст ледь її не прибив. Але на допити більше не викликав

— Девочка, ты хоть знаешь, что ты подписала?

Вона, звісно, не знала. Він розірвав папери і мовив:

— Никогда ничего не подписывай, не читая.

На цьому її воєнні митарства закінчилися. Хоча потім іще довго доводилося приховувати ганебний факт, що працювала на ворога і при тому, ще ганебніше, — вижила.

На початку 1990-х справедливість урешті восторжествувала. Великодушний німецький уряд виплатив тещі 600 дойчемарок компенсації — рівно стільки, скільки не менш великодушний український уряд виплачує щомісяця енкаведистам зі щурячими писками, які з піною на губах лають "эту незалежность" і щиро жалкують, що, попри всі їхні зусилля, якась частина "бандер", "майдаунов" і "свидомитов" усе одно — вижила.

×