Собаче життя

Сам не знаю, з якого дива по дорозі до картинної галереї у Дюсельдорфі я забрів до крамниці Dog"s Deli на розі Бількер та Бастіонштрасе.

Не те щоб мене привабила її назва, яка дослівно означає "Собачі делікатеси". Радше — поєднання екзотичної назви з пишним передріздвяним убранством самого приміщення. Всі товари були дбайливо розкладені на вітринах, як у найкращих кондитерських. Штучні кістки перев"язані кольоровими стрічками й бантами, консервні бляшанки обкладені хвойними гілочками, пакети з сухою їжею прикрашені наліпочками з Санта-Клаусом та різдвяними привітаннями. На CD-ромах продавалися колядки — для господарів чи собак, я не наважився запитати.

У "Делікатесах" я трохи зігрівся і згаяв час, проте до своєї галереї все одно добрався зарано: вона відчинялася допіру ополудні. Під галереєю, однак, уже сидів якийсь бомж, дожидаючись візитерів. "Merry Christmas! — озвався він бездоганною англійською. — Влітку вони відчиняються о десятій. Але тепер не сезон. Туристів мало".

Під галереєю сидів бомж

Відчувалося, він був тут майже господарем. Коло нього на хіднику лежав пес — теж бездомний. За таких адаптованих псів, кажуть, мерія їм доплачує гроші. Достоту як за адаптованих сиріт. Я навіть пожалкував був, що не купив у "Собачих делікатесах" якоїсь кістки.

— Ти звідки? — поцікавився бомж.

— З України.

— О, з України!.. — чомусь зрадів він.

— Ти що, там був?

— Та ні, боронь Боже! Надто бідна країна...

— Бідність буває різною, — зауважив я.

Бомж згідливо кивнув головою. Він розумівся на цьому, схоже, не гірше за мене. Може, тому й сидів під картинною галереєю, а не під Dog"s Deli.