Книга Гіннеса, до якої записують найрізноманітніші й часто безглузді світові рекорди, вперше побачила світ 1954 року. Цій історичній події, кажуть, передувала дискусія сера Г'ю Бівера, директора пивоварні "Гіннес", із друзями за добрячою випивкою після полювання у графстві Вексфорд. Дискутанти не могли дійти згоди з найважливішого для них на той момент питання: яка птаха в цих краях найпрудкіша — золотава сивка чи шотландська куріпка.
Як фаховий бізнесмен сер Бівер відчув, що подібних питань у кнайпах цілого світу виникає чимало, тож вирішив якось заповнити цю прогалину. Він замовив двом лондонським близнюкам-буквоїдам Норісові та Росу МакВертерам укласти книгу найцікавіших фактів. Її успіх перевершив усі сподівання.
Найдовший телесеріал йшов у США від 1937 до 2009 року
Бо і справді, звідки ще можна довідатися про найкоротшу на світі річку, найважчу пухлину чи, скажімо, найдовший телесеріал (котрий, зауважмо, йшов у США від 1937 до 2009 року). Від певного часу, щоправда, до книги перестали заносити рекорди, що наражають життя змагунів на небезпеку. То був болісний удар по поїдачах дерев та велосипедів, поглиначах кинджалів. А також майстрах швидкісного споживання гамбургерів та алкоголю в раблезіанських кількостях.
Я згадав про цю книгу, почувши недавно про намір увіковічити в ній депутатів Верховної Ради як неперевершених "піаністів". Кожен із них примудряється проголосувати не тільки за себе, а й за кількох колег. Ідея прославити їх гуртом — безумовно, гарна. Та все ж варто провести між ними індивідуальне змагання. І переможця обрати головою Верховної Ради. Або президентом. Із відповідною поправкою до Конституції.
Бо що може бути важливіше для українського політика од спритності рук?
2 
1
Коментарі
3