Понеділок, 07 липня 2008 14:56
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Пісні "Бітлз"

 

Моя американська приятелька написала, що пам"ятає докладно, коли вперше живцем побачила "бітлів": 14 серпня 1964 року. То було на стадіоні у Клівленді, куди батьки взяли її на концерт. "Згодом, — написала вона, — ми з чоловіком часто крутили цю музику вдома — щоб наші діти мали її під шкірою, перш ніж підуть у своїх музичних уподобаннях власними шляхами".

Я вперше почув про "бітлів" від однокласника Льоньки. Він оповів про якихось "жучків" на Заході, котрі рвуть на гітарах струни, трощать піаніно і верещать при тому несвоїми голосами. Льонька, либонь, вичитав це у журналі "Перець" або почув із телевізора чи, ймовірніше, від батьків. Вони в Льоньки були страшенно "партєйні". Саме від них, припускаю, він приносив до класу всілякі безглузді розповіді про "мєстних", котрі начебто тільки й думають, як би загнати ножа у спину доблесній совєтській власті.

Він помер у якомусь райцентрі від серцевого нападу

Закінчив Льонька цілком погано: пішов після університету працювати у КҐБ і, кажуть, помер у якомусь райцентрі від серцевого нападу. Чи, як дехто вважає, від передозування. Він так і не дожив до приїзду Пола МакКартні до Києва, ані навіть до публікації геніальних Дібровиних "Пісень Бітлз". "І це вони запрещали?!.." — дивувалася одна з героїнь андеґраундного Діброви.

Авжеж, запрещали, бо й що їм було робити? Вони просто не мали під шкірою тої музики. І тому залишалися скрізь і завжди бідолахами — навіть кайфуючи сконфіскованим на митниці героїном чи — ще більше — безмежною кремлівською владою, багатствами Юкоса, імперським триколором, віршами Михалкова і музикою Алєксандрова, — та ще й сподіваючись — очманіло — "сплотить нас навеки" всією тією фігнею.

Зараз ви читаєте новину «Пісні "Бітлз"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

31

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода