Понеділок, 14 квітня 2008 16:54
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Пінґ-понґ

 

Коли б мій малий був яким-небудь зваричем, то міг спокійно написати у своїх документах, що навчався в Оксфорді. Бо він і справді там навчався. Правда, було йому тоді дванадцять, і ходив він до звичайної школи.

Наш iз ним холостяцький побут на Норгем Ґарденз був доволі одноманітний. Я з ранку до вечора надолужував брак правдивої оксфордської освіти, він — брак у його київському житті якісного комп"ютера.

На вихідні, правда, ми вибиралися до Лондона, де вешталися по музеях. Музеї його, правда, не захоплювали. Iнша річ — телефонні будки, обтикані зверху донизу візитками дєвочєк у нібито еротичних позах. Малий зачаровано зупинявся при кожній, і я мусив тягнути його за собою, як неслухняного цуцика. Зрештою, мені теж було колись 12 і я його розумію.

A ще кожного вечора ми йшли до сусіднього Ґрін-коледжу, брали у сторожа ключ, підіймалися скрипучими східцями на другий поверх старезної прибудови під ще старезнішою астрономічною обсерваторією і грали годину-дві у настільний теніс.

На вихідні ми вибиралися до Лондона, де вешталися по музеях

На початку я грав лівою — щоб дати малому шанс бути зі мною більш-менш на рівних. Потім мусив узяти ракетку у праву. А під кінець нашого побуту вже малий грав зі мною лівою — щоб не розгромлювати мене вщент.

Я не знаю, чи вистачало йому тих наших невибагливих розваг. І взагалі, чи за своєю постійною працею я приділяв достатньо уваги йому і донькам, і дружині. Але якось прочитав його шкільний твір, де треба було відповісти на дещо інфантильне питання: "На кого тобі хотілося б бути схожим у житті?" Він відповів — на батька. І я, старий зашкарублий цинік, розчулився ледь не до сліз.

Мабуть, він не мав на увазі гру в теніс. Хоча, можливо, і в теніс теж.

Зараз ви читаєте новину «Пінґ-понґ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

8

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода