1 травня 1886 року на Сінному ринку в Чикаґо дійшло до поважних сутичок між поліцією та робітниками, котрі добивалися 8-годинного робочого дня. Чимало демонстрантів загинули. Відтоді, за рішенням Другого інтернаціоналу, цей день намагаються відзначати в цілому світі як Міжнародний день робітників.

Американський уряд, щоправда, успішно саботував цей бунтарський день, підмінивши його офіційним днем праці на початку вересня. Совєтський уряд тим часом перейменував його на День міжнародної солідарності трудящих — під проводом, звісно, найпередовішої у світі Країни Рад. При цьому совєти намагалися не згадувати ані про нелюбий їм Другий соціал-демократичний інтернаціонал, ані, тим більше, про американсько-чиказьке походження свята.

Мені не вистачає на трибунах мудрого Віктора Федоровича і просвітленого Ріната Ахметова

Совєтський Союз офіційно вважали "країною робітників і селян", себто трудящих. Тож усі вони мусили масово й радісно цей день відзначати. Робітників спокушали на першотравневі демонстрації продуктовими пайками та дармовим спиртом. А студентів, яких чомусь теж вважали трудящими, — заліками, точніше — погрозами незаліків із фізкультури або військової підготовки.

Ці демонстрації в СССР завжди видавалися мені парадом мишей, котрі бадьоро засвідчують піснями і транспарантами свою безмірну любов до жирних котів на урядових трибунах. Мені й сьогодні фатально не вистачає на цих трибунах мудрого Віктора Федоровича, просвітленого Ріната Ахметова, державотворчого Юрія Бойка та багатьох інших наших загальнонародних улюбленців і благодійників.

Тому я й намагаюся не ходити на жодні демонстрації. Хіба що — на Сінний ринок.

×