Понеділок, 01 жовтня 2007 15:12
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Пекло

 

Костянтин Кедров читав нам у Літінституті теорію фольклору. Він полюбляв ризиковані, як на совєтські часи, екскурси в метафізичні матерії. Зокрема з посиланням на Льва Толстого, викладач пояснював, що пекло — це не щось нетутешнє, віддалене в просторі й часі, а навпаки — те, що тут і тепер, завжди й скрізь. Mи всі, в певному сенсі, перебуваємо в пеклі, тому що воно не десь, а поряд. Ми поступово поринаємо в нього (чи, навпаки, рятуємося), аби в кінці залишитися (чи не залишитися) у ньому назавше. Кожна людина має рай і пекло. Причому всі ці раї доволі подібні, а пекла різні.

Моє пекло відкрилося мені кільканaдцять років тому погідного дня у Баришівці на Київщині. Я повів дітей — семилітню доньку та трирічного сина — до ставка купатися. Вони хлюпалися на мілководді, а посеред ставу місцеві хлопчиська пірнали з саморобного плоту у воду. Я піддався благанням дітей і заніс їх по черзі на пліт, щоб і вони могли долучитися до тієї ставкової вакханалії. Сам стояв поруч. Тож коли донька гукнула: "Тату, лови!" й скочила з плоту, я легко підхопив її у воді під пахви й поніс до берега. Та заледве наблизився до мілководдя, як почув за спиною голос сина: "Тату, лови!" Я озирнувся й побачив його вже в повітрі — метрів за десять від себе. Я кинувся відчайдушно до плоту. Але за тих кілька секунд, що я гріб каламутну воду, він уже зник під її поверхнею.

Я побачив його метрів за десять від себе

Моє пекло відкрилося на мить і відразу ж закрилося. Син, наче корок, вискочив із-під води, розкидаючи бризки й відпльовуючись. Я підхопив його на руки. Він, схоже, навіть не зрозумів, що трапилося, чому тато лається і чому на березі хлипає сестра. А вона ж, бідолаха, наковталася брудної води куди більше за нього, поки вибралася на берег.

Зараз ви читаєте новину «Пекло». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі