Ексклюзиви
Понеділок, 15 липня 2013 17:48
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Пам'ять

У кінофільмі "Рим" Федеріко Фелліні є епізод, у якому метробудівці натрапляють на підземний палац із розкішними давньоримськими фресками. Від доступу кисню, однак, фрески розпадаються на очах збентежених археологів.

Епізод, скоріш за все, вигаданий, але його метафоричний зміст очевидний. Наша пам'ять — таке собі підземелля з більш-менш яскравими спогадами, котрі не витримують зіткнення з дійсністю. Світове кіно, як і література, переповнені сюжетами, у яких національні герої виявляються зрадниками, авторитети — дрібними шахраями, а об'єкти любовних зітхань — нікчемними егоїстами.

Вигнаний з вузу стає видатним ученим

Я намагаюся не повертатись до місць свого ідеалізованого дитинства і не зустрічатися з персонажами того напіввигаданого минулого. А проте "реальне життя" неухильно виводить мене своїми тунелями у занедбані підземелля, де фрески блякнуть і обсипаються. I мальовниче село, де проводив канікули, виявляється передмістям Луцька з банальною дачною забудовою. І річка, в якій купався, виявляється каламутним потоком, щільно зарослим зусібіч верболозами. І друзі, з якими був пережив неймовірні пригоди, виявляються понурими череватими типами з припухлими від алкоголю обличчями.

Американське кіно, на відміну від європейського, полюбляє протилежні сюжети: бридке каченя стає лебедем, Попелюшка — принцесою, невдаха і аутсайдер — переможцем і рятівником світу. Завжди приємно зустріти когось зі свого минулого, хто, попри вроджену інвалідність, добивається успіху, хто, вигнаний з вузу, стає видатним ученим, хто, втративши чоловіка, ставить на ноги трьох дітей.

Американські фільми приємніші, європейські — правдивіші. От тільки в тунелях минулого, як у темному мультиплексі, — ніколи не знаєш, на який фільм потрапиш.

Зараз ви читаєте новину «Пам'ять». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода