Ексклюзиви
Понеділок, 12 жовтня 2009 18:02
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Наївність

 

Мій польський приятель працює у фірмі, що виготовляє дерев"яні будинки. Мінімальна зарплата в сьогоднішній Польщі близько 500 доларів, середня — близько 1200. Приятель працею задоволений, але криза зачепила і їх. Тож коли раптом до них звернулися китайці із пропозицією закупити 20 збірних будинків на 2 мільйони, усі невимовно зраділи. Після попередніх узгоджень приятель полетів із шефом до Пекіна, де в шикарному бізнес-центрі обговорили всі деталі та підписали контракт.

Після чого перекладачка пояснила, що, відповідно до місцевих традицій, добрим тоном, а заразом і запорукою бізнесового успіху було б придбання дрібних сувенірів для місцевих бонз. І люб"язно погодилася запровадити їх до крамниці та допомогти вибрати подарунки.

Крамниця виявилася люксовим ювелірним салоном, а вибрані "сувеніри" потягли на 30 тисяч баксів. На щастя, поляки такої готівки з собою не мали, і їхні кредитні картки теж не передбачали виплати таких сум. Оборудку довелося відкласти, після чого поляки нарешті додумалися поцікавитися в торговій палаті, ким є їхній партнер.

З"ясувалося, що це досить типова шахрайська фірма із досить типовим "кидаловим".

Поляки такої готівки з собою не мали

І тоді я пригадав приятелю класичний фільм Джорджа Гіла "Жало" 1973 року, де Пол Ньюмен і Роб Редфорд у ролі дрібних чікаґських шахраїв 1930-х вибудовують ефектну схему, аби кинути на кілька мільйонів ватажка мафії.

— Ти ж бачив цей фільм, — кажу. — Як ти міг піддатися на подібну схему?

— Так то ж фільм! — каже приятель.

Я киваю. Справді, донедавна мені видавалося, що наївність — це нерозрізнення дійсності та кіно. А виявляється — навпаки.

Зараз ви читаєте новину «Наївність». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

9

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода