Якось на стелажі в свого колеги Еміля з подивом зауважив томик "Повести о настоящем человеке" Бориса Полєвого. Польща загалом і Емілів кабінет зокрема були аж ніяк не тим місцем, де можна було сподіватися шанобливого ставлення до соцреалістичної класики.
— Розумієш, — сказав Еміль, — це подарунок.
Виявляється, років двадцять тому він потрапив у відрядження до Новосибірська, де ввечері запізнався з двома ленінградцями. Розмова поступово перемістилася з бару до кімнати одного з росіян, де знайшлася горілка і все, що до неї належиться. Після першої півлітри росіяни зізналися, що працюють у КГБ, але інших державних таємниць не розкрили. Після другої півлітри почалися співи — спершу всілякі "Калінкі-малінкі", потім, звісно, "Катюша". Росіяни були приємно вражені Емілевим знанням радянської патріотичної пісні. На що той гордо заявив:
— А ми це в школі вивчаємо!
Ну, ти настоящий мужик!
Можливо, він боявся, що росіяни запідозрять у ньому польського шпигуна. Вони, схоже, й справді щось запідозрили.
— А хто твій улюблений письменник? — грізно спитав господар кімнати.
— Борис Полєвой!
— Ну, ти настоящий мужик! — сказав кагебіст.
І поліз цілуватися. А тоді вигріб із валізи книжку й подарував її Емілеві — на добру згадку.
Еміль покірно прийняв подарунок, після чого вже так і не наважився пояснити російським друзям, що "Борис Полєвой" у його країні — це насамперед популярне пияцьке гасло. Воно походить із суто звукової подібності прізвища "Полєвой" та польського слова "полєвай", себто "наливай!" І що в кожному пристойному товаристві зволікання з наповненням чарок викликає обурені вигуки:
— Гей, Борис, полєвай!
Я теж вигукнув, підсуваючи чарку.
— Не полєвАй, — сказав Еміль, — а полЄвай. У польській мові всі наголоси на передостанньому складі.
2 
1
Коментарі
3